20 березня УСБУ в Черкаській області повідомило про викриття депутата Чигиринської міськради Г. Представник забороненої в Україні ОПЗЖ, за версією спецслужби, виправдовував воєнні злочини росіян та чекав на захоплення окупантами України.

Під час обшуку у Г. вилучили телефон, в якому знайдено листування з екс-мером Черкас Володимиром Олійником, зіркою російських політичних ток-шоу, який після 2014 року переховується в Москві.

«Встановлено, - зазначається в повідомленні УСБУ, - що з 2023 року він (тобто, депутата Чигиринської райради Г.) ініціативно вийшов на зв’язок з колишнім народним депутатом України від заборонено «ПР» Володимиром Олійником…Фігурант у повідомленнях колишньому регіоналу надсилав дезінформацію (напевне, інформацію?, -ВБ )про Сили безпеки і оборони на території прифронтових регіонів…Заперечував суверенність України та збирав інформацію про проросійську налаштовану більшість (що мається на увазі під «більшістю»? Напевне, правильно буде «проросійськи налаштовану частину», - ВБ) та настрої населення на Черкащині. Також планував виїхати до Росії для зустрічі з соратником Медведчука…»

На підтвердження зв’язку фігурантів УСБУ оприлюднило 3 фото, на яких – фрагменти листування чигиринця Г. з москвичем О.(дивитися нижче). Отже, українська спецслужба вважає, що оприлюднені фрагменти однозначно доводять зв’язок Г. з Олійником.



Насправді фото з листуванням доводять лише наміри Г. допомогти окупантам. А той, хто веде листування з чигиринцем з Москви, - не Володимир Олійник.
Листування російською мовою легко пояснюється. Чигиринський депутат у побуті російськомовний, захоплюється Вєдами та є переконаним прихильником “русскава міра”. По «Володимиру Олійнику» - є запитання.

Розмовна та письмова мова людини, особливо публічної людини, політика – це як відбитки пальців. У цьому відношенні Олійник не менш колоритний та упізнаваний, ніж, наприклад, ще один москвич Азіров, з незабутніми «кровосісямі». Або Янукович з «йолкою» та «візьму гроші в тумбочці».
У кінці 90-х та на початку нульових брав чимало інтерв’ю в тодішнього мера Черкас. І телевізійних, і - для загальноукраїнських паперових видань. Працювали з ним як українською, так і російською мовами.

Є два лінгвістичні вар’янти Олійника – розмовний та письмовий. Публічні виступи екс-мера Черкас, обома мовами, - енергійні, не зовсім логічно побудовані, але нерідко - цікаві для тих, хто його слухає. Українською Олійник звучить колоритніше, російською – дещо штучно.

А з письмовою мовою у Володимира Миколайовича – біда. З пунктуацією (комами, тире, двокрапками тощо) він не товаришує. Пригадую, як в 1999-му, під час виборів президента Олійник редагував своє велике інтерв’ю для всеукраїнського щотижневника «Регион». Сміявся про себе тоді, бо письмова російська в нього – «как слышится, так и пишется”. Тобто, після Ж та Ш Олійник завжди впевнено вставляв Ы. Увесь він був, як персонаж з анекдоту про урок російської в грузинській школі. «ДЭти, - звертається вчителька до учнів, - в рускам язике в словах СОЛ, ФАСОЛ и КОНСОЛ – на канце пишется мягкий знак. А в славах вилЬка, тарелЬка, бутылЬка – мягкий знак в середине -не пышецца. Панять это невазможна. Надо просто запомнить...”

У фрагментах, оприлюднених СБУ, «Олійник» пише рафінованою російською мовою, з використанням не притаманних для нього мовних зворотів. «Мы еще с вами повоюем за нашу отчизну”, “обязательно свидимся”, “терпеть гнет зеленого режима”, “вам вредительством занимается”, “глядишь, они подскажут, к кому обратиться, кого приструнить”...

Таких слів в російському лексиконі Олійника ніколи не було. І найголовніше: «Олійник» у повідомленнях майже не припускається пунктуаційних помилок (одну кому пропустив тільки).

Замість самобутнього зрадника, який смачно суржикував (мона – замість «можна», зара – замість «зараз»), перед нами постає якась випускниця Смольного інституту шляхетних пані. Коли б Олійник так почав листуватися зі своїми колишніми соратниками в Черкасах, то навіть кум Мушиєк спитав би: Нікалаіч, це ви? Бо щось якось ніби й не дуже…

Теоретично можливо, що українському вигнанцю на Лубянці зробили операцію з перепрошивки мізків. Або ж він у спілкуванні з агентурою користується послугами штучного інтелекту.

Найреальніший же висновок з цього чигиринського каламбуру такий: не все те Олійник, що удає, що він Олійник. Цю гірку істину впродовж найближчих місяців буде обдумувати ждун Г. з Чигиринської міськради – переважно в судових засіданнях.

Віктор Борисов