...кілька разів спільно брали участь в якихось заходах. Пару разів ставив йому питання. Це слабенький натяк на знайомство, не більше. Однак завше застигав і слухав будь-які інтерв'ю Семена Фішельовича Глузмана...

... таких в Україні - менше, ніж пальців на руці. Мустафа Джемілєв (довгих років йому) - серед нас. Семен Глузман - помер сьогодні, 16.02.2026. Думаю, що таким був Василь Стус. І Петро Григоренко, якого в далекому вже 1972 році Глузман спробував визволити з пазурів каральної радянської психіатрії.

І річ не в тім, що вони - радянські дисиденти. Ні, правильніше - не тільки тому, що дисиденти совку. Це абсолютно цілісні натури, чий високий інтелект доповнює моральний авторитет.

Для України - рідкість. У світі - так само.

Після пермських таборів і розпаду СРСР Глузман десятиліттями був ненав'язливо, але твердо рівновіддалений від усіх політичних центрів країни. Був на дистанції від Кучми, Ющенка, Тимошенко, Януковича, Порошенка, Зеленського. І на відстані кожному казав те, що думав як про кожного з них, так і про те, чим вони були і є для країни.

Казав кваліфіковано, як психіатр. Неквапливо, як в'язень, що п'є вечірній чай "на критці". Сумно, як той, що дивився у смертну безодню. Аргументовано, як діагност.

На противагу емоційним своїм землякам, які не поквапляться дістати з кишені різке слово чи дошкульну оцінку, Глузман був рафіновано інтелігентним. Бездоганним по формі. І безжальним - за змістом того, що хотів донести.

А кожному національному лідеру він казав приблизно одне й те ж саме: Ви - не гідні ролі, яку на Вас поклала історія. Тому що: перше, друге, третє, четверте...сто двадцять четверте...

Говорити те, що думаєш, без образ, відчайдушно хоробро - цю рису гартують у таборах. Коли ти один проти багатьох. Коли тобі кричать в обличчя, коли розумієш, що вбити тебе - на раз. І обираєш безнадійне: спокійно й твердо стояти на своєму.

Не знаю, скільки українців слухали Глузмана, поки він був живий. Пару тисяч? Десятки тисяч, сотні? Але не мільйон - точно.

Бо, проживаючи в нашому часі, Глузман зумів бути трохи над ним. Найсміливіші та найчесніші розмовляють не показно й тихо...

Віктор Борисов