…росіянці продовжують будувати паралельну реальність. Складне завдання. Слід щодня вигадувати інформаційні приводи, намагатися переплітати в них правду й неправду. Своїх людей за розумних на росії давно не тримають, тому там 60-70 % людей повірять у будь-що. А от змусити українців повірити, що більшість з них бажають дружніх відносин з рф – завдання надскладне.

14 березня на брифінгу в російському міноборони перерахували регіони України, де, на думку російських військових, населення виступає за доброчесні взаємини з росією. Цитата: «Насамперед це Запорізька, Дніпропетровська, Чернігівська, Харківська, Херсонська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Сумська, Кіровоградська, Черкаська, Київська та Житомирська області».

- Міцні зв'язки з Росією на цих територіях зберігають 15 млн. людей, - стверджують у відомстві.

Суть даного повідомлення очевидна: переконати внутрішнього інформаційного споживача і – скільки вийде – українців, що «спецоперація» російської армії в Україні проводиться в інтересах більшості українців, які прагнуть жити в мирі з росією. Логіка – догори дригом, тому попунктно слід написати наступне:

1) ніде правди діти – в Україні мільйони людей мають родичів та друзів у російській федерації. До 2014-го року ці відносини були теплими й переважно дружніми, з елементами обопільного незлостивого підтрунювання. Після Криму й Донбасу в 14-му році спілкування з російськими родичами часто-густо стало проблемним. Українці почали розмежовувати державну політику росії в Україні (з негативним ставленням до цієї політики) та відносини з ріднею. Бажання зберегти родинні й дружні зв’язки нікуди не ділося. Але його слід розглядати з поправкою на негативне ставлення українців до експансіоністської політики путіна в Україні з 2014 року;

2) частина українських громадян справді голосувала за проросійську ОПЗЖ на парламентських та місцевих виборах. У таких областях як Черкаська, Житомирська, Кіровоградська, Київська, Полтавська й Чернігівська результати ОПЗЖ на місцевих виборах 2020 року коливалися від 5 до 10 відсотків. На Херсонщині, Миколаївщині, Одещині, Харківщині, у Запорізькій і Дніпропетровській областях – до 15 %. На сьогоднішній день в кожній області України результати ОПЗЖ становлять 0,1 – 1 %. І це ще оптимістична оцінка;

3) мовна спорідненість багатьох українських областей з росією, починаючи з 24 лютого 2022 року, не відіграє великого значення. Відчайдушний опір агресор зустрів у тотально російськомовних Харкові, Маріуполі, Херсоні та Миколаєві, та значною мірою російськомовних Києві, Чернігові та Сумах. Жителі цих міст, для яких російська мова є рідною або мовою щоденного спілкування, чітко ототожнюють себе з Україною, а не з одномовним агресором з-за порєбріку;

4) уявити собі, що українці після невмотивованого й підлого нападу армії шойгу-путіна плекають якісь ілюзії відносно спільного й щасливого союзу з «братнім російським народом», - важко. Точніше – малоймовірно. Нема дурних жити в країні, якою керує божевільний диктатор, яка за два тижні перетворилася у всесвітнього вигнанця, без прав, свобод, без перспектив та надії. путінська росія практично в прямому ефірі доводить свою рішучу здатність до колективного суіциду . Що шукати українцям в росії, коли ми вже найближчим часом станемо членами ЄС, коли бути українцем в світі сьогодні – це честь і гордість?

Враховуючи вищенаведене, свистить російське міноборони. Ой, свистить…

Геннадій Саприкін