Сьогодні місцеві видання повідомили про зустріч міського голови Черкас Бондаренка з батьками учнів обласного академічного ліцею «Перспектива». Батьки занепокоєні майбутнім дітей, вихованців колишньої санаторної школи №14 (так називався навчальний заклад до перейменування).

Анатолій Васильович написав у телеграмі, що «міська рада ще влітку минулого року надала офіційну згоду на прийняття закладу у власність громади. На жаль, до цього часу процедура передачі не була завершена на рівні обласної ради, і нині ситуація ускладнюється новими законодавчими змінами, які вимагають перегляду підходів до організації роботи таких спеціалізованих закладів. Ми чітко усвідомлюємо важливість збереження закладу освіти та його напрацювань, тому готові шукати рішення, які дозволять зберегти фахову команду й забезпечити дітям якісні освітні та медико-реабілітаційні послуги…»

5 лютого, після хвилі обурення в соцмережах з приводу майбутнього дітей в «Перспективі», начальник управління освіти й науки Черкаської ОВА Валерій Данилевський пояснював на брифінгу, що в Україні завершилась реформа санаторних шкіл. Такі заклади мали припинити роботу в попередньому статусі до 1 липня 2025 року.

– Ми не говоримо про закриття закладу, – підкреслив Валерій Данилевський. – Це не так. Ліцей продовжує свою діяльність, але в новому форматі.

Санаторна школа й ліцей – це два різні типи закладів. Санаторна школа поєднувала навчання з медичними та реабілітаційними послугами. Ліцей таких послуг не надає. «Реабілітаційні та медичні послуги надають спеціалізовані медичні або реабілітаційні установи», - пояснював пан Данилевський.

У свою чергу, керівник департаменту охорони здоров’я Черкаської міської ради Сергій Холодняк наголошує: діти з порушенням опорно‐рухового апарату можуть отримати послуги, які надавали у «Перспективі», у поліклініці «Астра» та в дитячій міській лікарні…

Усе це докладно переповів, аби читачі мали повне уявлення відносно офіційної позиції наших чиновників. І зі свого боку маю підстави вважати, що Бондаренком, Данилевським, Чубіною й рештою чиновників керує що завгодно, крім інтересів дітей, батьків, міста та області.

…Після першого класу мій син отримав компресійний перелом хребта. Пережив виснажливе для нього лікування. Малому довелося рік ходити в спеціальному корсеті. Увесь цей час йому не можна було сидіти. Тому відвідувати свою звичайну школу він не міг. Впродовж наступного навчального року син займався в 14-й школі.

Що це означало? Ми привозили його туди зранку. Малий, разом з іншими «колегами по пригодам», займався лежачи – у класі стояли ліжка для лежачих учнів та парти – для тих, хто мав інші травми або хвороби. Уроки тривали повноцінні 45 хвилин. Все, як у звичайній школі.

Але тут поєднували навчання та реабілітацію. Дітей у перервах та в спеціально відведені години вчителі та медики «катували» процедурами, масажем, плаванням. Ті - скреготіли, але змушені були коритися.

Якою була альтернатива, коли б в Черкасах не було такого закладу? Невтішною й для малого, і для батьків. Його рідна 18-та школа мала б забезпечити прихід педагогів додому. О пообідній порі вчителі мали б займатися з дитиною індивідуально. А за щоденними медичними та реабілітаційними послугами – до лікарні.

Пояснювати – наскільки це складно з точки зору логістики, часових витрат, нервів? Наскільки це було б виснажливо для психології дитини, позбавленої спілкування з однолітками та приреченого рік на безкінечні щоденні мандри від дому до лікарні, від дому – до поліклініки? А так його відвозили в район «Д» о пів на дев’яту. І забирали о шостій вечора. Веселого, нагодованого та зухвалого.

Боронь Боже, в жодному разі не бажаю Данилевському та Бондаренку чогось подібного. Цілком достатньо, щоб вони могли пропустити таке через себе і бодай на хвилину уявити, що це сталося з їхніми дітьми, онуками, племінниками.

Тоді начальник управління освіти й науки області раптово зрозумів би геть невтішне. Те, чим він займаються останнім часом, нагадує газду-гуцула, котрий, виплескуючи з корита воду, викидає звідти й дитину. Що голова чиновнику дана не лише для того, щоб діяти відповідно до циркулярів та інструкцій, а щоб шукати рішення в інтересах дітей, батьків, трудового колективу і – ширше – всієї Черкаської області.

І мер Черкас збагнув би (є така маленька надія), що територія колишньої санаторної школи – то не лише ласа земельна ділянка, гуртожиток, лікувальний корпус, басейн (все те, що так подобається вірменським забудовникам). Що це унікальний заклад, який працює в Черкасах з часів царя Гороха. Із відповідною навчальною, лікувальною та реабілітаційною базою. Із фахівцями, які знають і вміють працювати з найбільш складним контингентом – нашими малими.

Данилевський, Бондаренко, Чубіна і їхня законодавчо орієнтована "кумпанія" пропонують таким дітям і їхнім батькам зранку лежати в чотирьох стінах домівок, а після обіду – йти, їхати, летіти до «Астри». Яка, до речі, зараз - завантажена під маківку ветеранами, військовослужбовцями, що проходять реабілітацію після поранень, та пенсіонерами. Давайте зробимо так, щоб Ірина Василівна Волощенко перевела «Астру» на режим роботи 24 години на добу, еге ж?

Здається, очевидно, що такий осередок у Черкасах необхідно зберегти. За бажанням форму та обгрунтування для його роботи можна знайти. Саме на цьому слід зосередити увагу Черкаській обласній раді, міській раді обласного центру, управлінню освіти й науки ОВА. Поки ж в історії з черкаською «Перспективою» офіційні особи раціонально «вбивають» те, що впродовж десятиріч було надбанням та порятунком для тисяч родин.

Їм легше від того, що все то відбувається «відповідно до норм чинного законодавства»?

Віктор Борисов