І цей пішов...

І цей пішов...І цей не втримався…Тільки такі слова й можна сказати про звільнення з посади мого доброго товариша, тепер вже колишнього керівника Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Черкаської облдержадміністрації Сергія Пасічника.

7 липня 2016 року Юрій Ткаченко звільнив Сергія з посади. Справжнім бюрократом він побув неповних два роки – з серпня 2014-го.

Формально Пасічник пішов з ОДА, бо його Департамент в рамках безкінечних внутрішніх реорганізацій припинив існування. Реально ж ще одна розумна й інтелігентна людина не зуміла знайти своє місце при владі.

2014 року в Черкаську ОДА прийшло двоє людей, яких можна назвати інтелігентами й інтелектуалами. Це Юрій Сас (працював на посаді заступника губернатора до лютого 2016 року) та Сергій Пасічник.

З самого початку ставлення Провінції до їхнього призначення було скептичним. Хіба можуть бути громадські активісти успішними виконавцями волі начальства?

Тривалий час і перший, і другий працювали практично самостійно, або в команді однодумців і ровесників. Роботу часто-густо придумували собі самі. Отримували під це гранти. Власною шиєю відповідали за результати.

І тут потрапляють в Систему, яка, здається, не дуже змінилася з часів Акакія Акакієвича. Де творче вирішення проблеми, як це не дивно, - часто шкодить справі. Де треба вміти не діяти, а імітувати бурхливу діяльність. Догоджати тим, хто вищий в ієрархії. Розуміти складні стосунки у керівництві та вміти лавірувати між Сцилою і Харибдою. При тому що в реальності Сцил може бути три, а Харібд – ще більше.

Дуже швидко зрозуміти, що слави собі не наживеш, а загриміти в халепу можна будь-якої миті. Що не такі творчі, але досвідченіші за тебе підлеглі можуть зробити з тебе крайнього. І замість гнівних заперечень з твоїх уст злітатиме лише невпевнене белькотіння…

Через це ентузіазм втрачається буквально за місяць. Сидяча робота додає зайві кілограми до талії. Зверхнє поплескування по плечу від учорашніх товаришів («Як справи, чиновнику? Скільки хабарів принесли сьогодні?») підштовхує до думки, що кінець у стилі Сократа – це славний кінець…

Через кілька місяців бачиш, що така робота – рай для учорашніх бізнесменів. Вони не зважають на розмір чиновницької зарплати, а просто тримають дах над власним та спорідненим бізнесом. Твоя ж дружина мовчить все більше, а тепла в її безмежних очах все менше.

Щоб залишити свій слід в таких умовах, потрібні виняткові обставини. Потрібна або харизма Саакашвілі, або надзвичайні обставини світової війни, які дали можливість Черчіллю в 1940-му році змусити працювати страшенно повільну бюрократичну машину британського Адміралтейства.

В Україні президента Порошенка при владі більш-менш пристойно почуваються ложкіни та омаргалієви. Інтелігенти, що живуть на зарплату, - пролітають. Не їхній час…
І цей пішов...

Геннадій Саприкін
14.07.2016 17:45
Якщо знайшли помилку - повідомте нам, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter