- Зрозумій, - підхекуючи собі у вуса, вчив мене старий друг, провідний інженер відомого черкаського підприємства, - ти легковажно ставишся до проходження ВЛК…

Розмова велася в затишному ресторанчику в центрі. Якраз через кілька днів після нічних тецекунських пригод (читати «Стримана "чарівність" бусифікації в Черкасах (частина перша). Досвідченість друзяки порівняно з моєю була незаперечною. Він вже там бував…

- Повір, це особливі люди, - вбивав він безцінні, як потім з’ясувалося, дані мені в голову. – Приходь туди раніше, поводься ввічливо. І нічому не дивуйся…

Він справді мав потужну рацію!

…Третій поверх однієї з медустанов Черкас (не пишу якої, бо раптом це теж військова таємниця). Ранок. Під дверима з табличками «Хірург», «Психіатр», «Окуліст» - десятки чоловіків призовного віку. Переважно від 40-ка й більше. У кожного обхідний листок. У когось, хто завбачливіше, - довідки та інші доки про смертельні хвороби, які дивом пережив колись. Настрій в усіх стабільний. У сенсі – піднесений, але не дуже.

Перший квест для мене на ВЛК влаштував хірірг. З 15 років маю коліна, жорстоко перебиті футбольними колегами з київського спортінтернату. Незаперечним доказом того є: а) коліна (дві штуки); б) знімок травми на плівці, в) знімок травми на диску; г) опис травми, зроблений на підставі знімків хірургом в одній з провідних медустанов Черкас у травні 2024 року.

- Що це? – перепитує хірург.

- Це документи, які…

- Це дурня, а не документи! Вони нічого не доводять.

- Так ви ж фахівець, подивіться коліна, порівняйте з…

- Мені потрібен консультативний висновок спеціаліста!

Телефоную одному приятелю лікарю. Потім - іншому. Чи є під рукою хірург, який зробить такий документ для мене?

- Розумієш, - пояснює приятель, - зараз всі хірурги працюють в режимі 24 години – 7 днів на тиждень. За операційними столами. І на подібні прохання, навіть від мене, скажу тобі вже, як є – можуть послати…

- Що робити?

- В «Астрі» (провідний реабілітаційно-оздоровчий центр в Черкасах, - ВБ) є хірурги. Можеш туди попасти?

Ще б пак, дружимо з Іриною Василівною Волощенко триста років. Телефоную, чую «приходь», стою під дверима кабінету…

-Вітю, - очі Ірини Василівни буравлять мене, як свердла дрилі, - тільки лікар напиши тобі тільки те, що є!

- А більше мені й не треба…

Взявши за руку здорового дядька, як маленького хлопчика, Ірина Василівна веде мене за консультативним висновком хірурга без черги.

- Звідки це в вас? – запитує хірург, оглянувши коліна й передивившись знімки.

- Це давно, футбол…

- А що – хірург ВЛК не міг то сам побачити?

- Він стабільно не в гуморі.

Передавати зміст подальшої розмови двох інтелігентних чоловіків одного віку, яким багато чого зрозуміло без слів, - не буду. Цей текст можуть читати діти…

Коли наступного дня хірург ВЛК мовчки переписав все, що приніс йому з «Астри», в мій обхідний лист, - раптово збагнув, що я …теж хірург. Хоча раніше про це не здогадувався.

Відправляти пацієнтів за консультативними висновками до спеціалістів, а потім переписувати ті висновки від руки, думаю, - зумів не гірше.

Другий квест влаштував офтальмолог. Завдання було складніше. Черкащина щедро дарує світу колоритних дядьків: кремезні, заводиться з півоберта, кричать, потім– сміються. І все на високих децибелах.

- Що оце ви тут переді мною розклали?

Пояснюю, що весною -літом 2025 року проходив лікування в клініці «Новий зір». Ось діагноз. Ось підтверджуючі документи про три операції. Ось – оплачені рахунки за операції.

- Да, - каже офтальмолог, - «Новий зір» - це європейський рівень лікування. Тільки нам це не підходить! Дайте мені документи від окуліста районної поліклініки. Державної. А краще – від двох окулістів. З двох поліклінік. А краще підіть…

І офтальмолог послав мені чисто конкретно. До провідного обласного фахівця. Як зрозумів наступного дня, коли вже закрив за собою двері кабінету цього фахівця, - то було від душі…

Робота журналіста має певні преференції. Одна з них – налагоджені з роками вертикальні зв’язки з начальством. Тому зранку потрапив на прийом до потрібного лікаря. Мене знов просканували уздовж і впоперек, як навесні в «Новому зорі»…

- А що було незрозуміло вашому офтальмологу? – перепитала лікар по завершенню маніпуляцій.

Після консультації в завідувача іншого відділення мені готують великий текст дрібним почерком.

- Дорогенький, вам треба раптово лягати в стаціонар!

- Навіщо? Почуваюсь чудово!

- Не питаю вас про самопочуття…Бачу ваші аналізи. Ви ж, ймовірно, хочете ходити не лише до ТЦК та лікарів ВЛК?

Словом, зробити всі доки за півдня зміг лише тому, що 30 років в журналістиці. Як впоралися б із аналогічним завданням інші? Думаю, два або три тижні. По повістці в ТЦК точно б не встигли.

…Офтальмолога швидко зроблені папірці здивували, але не надовго.

- Ходімте до голови комісії, - каже він. Після малої Переяславської ради мені пропонують: «От якщо ви привезете нам документ, що вас гарантовано завтра-післязавтра візьмуть на лікування в стаціонар, то дамо вам один місяць на лікування».

Їду в лікарню. Прошу «якийсь документ», що підтвердить госпіталізацію. Заввіділенням збентежена: «Слухайте, так не робиться…Якщо дам вам таке, то вже завтра тут буде товариш майор зі Служби Божої. Ви знаєте, як нас тут усіх пильнують?

- Що ж мені робити?

- Візьміть направлення на госпіталізацію від сімейного лікаря. На додачу до того, що вже вам виписала – цього цілком досить…

У результаті в кінці грудня мені дають місяць на лікування.

Наприкінці січня вже в 2026-му приходжу знову на ВЛК. Вже втретє.

- От що ви від мене хочете? –вітає офтальмолог.

- Може на підставі документів, які ви маєте, ви відпустили мене на всі чотири сторони?

- А де документи, що ви за місяць лікували очі?

Пояснюю, що стаціонарив по основному хронічному захворюванню. Лікування влетіло в «копієчку». Безкоштовним були лише аналіз крові з пальця, юшка на сніданок та укол В12 – нижче поперека.

- Ви нормальна людина? – кричить добрий лікар. – Де довідка з районної поліклініки від окуліста?

- Навіщо, коли у вас на руках – висновок головного обласного спеціаліста?

- Так, вийдіть з кабінету й не погіршуйте своє сумне становище…

Пропоную йому спробувати припинити підштовхувати мене до обміну енергіями, і перейти на мову аргументів.

- Так, йдіть вже, не хочу вас більше бачити. Приходьте завтра зранку…

Завтра зранку.

Я: Радий вас бачити, лікарю!

Офтальмолог: Дайте мені ще якісь довідки, щоб можна було щось вам ще зробити…

Врешті-решт, після «другої Переяславської ради» голова ВЛК та офтальмолог пропонують мені третій квест. «Їдьте в ТЦК. Знайдіть голову обласної ВЛК. Вона сама – офтальмолог. Якщо вона скаже, що вам потрібна відстрочка – нехай олівчиком напише про то на вашому обхідному…»

Поперся в ТЦК. Знайшов потрібну прохідну. Обходиш «кладовище велосипедів» біля воріт, і ще метрів сто пройти.

…До речі, відвідуючи ТЦК по повістках, не міг збагнути – чому біля воріт так багато велосипедів? Не прив’язаних. Потім допер: на них раніше їздили люди. І то були не тецекашники…

Дідусь на прохідній мене вперто не розумів. «Навіщо вам голова ВЛК області?» Як йому пояснити це швидко? Щось таке пробую сказати…

- Чекайте!

Дідусь пішов телефонувати. Він трішечки недочуває, кричить у слухавку, тому розмову чую.

Дідусь: Ні…Ні…На х… не можу послати. Ніби інтелігентного вигляду…

Спускається військовий. Розмовляє вишуканою літературною українською мовою. Дізнавшись, навіщо прийшов, перепитує:

- Ви точно бажаєте пройти?

- Так…

- Моя справа – попередити. Я ось прийшов так, як ви, сюди в березні 2022-го. І досі вийти не можу!

- Як у Данте: залиш надію кожен, хто сюди заходить?

- Данте -гуморист…

Пані голово ВЛК, м’яко кажучи, дуже здивувалася моїй появі. Пояснив ціль візиту.

- Ну, добре, - каже, - коли ви вже прийшли, то подивлюся документи.

Через три хвилини: «Так, вважаю, що час на лікування вам дати потрібно…»

- О, радію, - ви можете написати це олівчиком на обхідному?

- Нічого писати я не буду. Передайте там, щоб більше до мене вони нікого сюди не надсилали...

Коли виходив через прохідну, дідусь був щиро здивований. «Ну вам пощастило…Рідко кого так випускають».

Міг би ще з подробицями розповідати про багато чого. Про те, що мені ще не раз довелося їздити в лікарні: робити УЗД очей, отримати копію консультативного висновку одного лікаря, потім – ще, ще…

...Щодня розмірене життя дитячої лікувальної установи, де на 3-му поверсі розташована міська ВЛК, порушують люди в пікселі.

- Так, всі покидаємо приміщення, - наказує військовий.

- О, команчі приїхали, - пояснюють старожили.

До входу підганяють бус. Іноді – два буси. Військові створюють живий коридор. По ньому на третій поверх по одному піднімаються індєйців. Цих упіймали зранку.

Третій поверх перекривають, вхідні двері блокують. Однак матусі й бабусі за малечею все одно піднімаються сюди на ліфті. В інші кабінети. На процедури чи на прийом. Малим цікаві смішні дорослі. Зовні це справді нагадує веселу гру…

Цьому дивному світу не вистачає хіба що Михайла Олександровича Берліоза. Того, кому трамвай відтяпав голову. Тутешній офтальмолог все одно не став би з ним говорити. Відправив за довідкою в районну поліклініку, що голова справді відсутня. Задзеркалля…

Скільки людей пройшли через нього?

Закінчення завтра.

Віктор Борисов