Шкода, що ніхто з нас у січні 2026-го не має можливості прокричати кондуктору на планеті Земля: зупиніть, я вийду! Перші люди планети показово злітають з котушок (дивіться промову Трампа на ВЕФ в Давосі). Правила, за якими існував світ з 1945-го, летять сторчма. Ті з нас, хто вважав, що найстрашніше, що могло статися в нашому житті, ми вже бачили: в лютому-березні 2014-го й у лютому-2022 –помилялися.

У 21-му столітті людство мирилося з екзальтованим вождем Північної Кореї. Той потішно погрожував світу ракетами та оголошував на ТВ про висадку свого космонавта на Сонце. Коли в компанію до Кім Чен Ина попросився Путін, здавалося, що гірше вже не буде. Адже як впоратися з циніком, що сидить на ядерній валізі й шантажує світ удаваним божевіллям, рясно присмачуючи його мільйонами вбитих українців та власних підданих?

Тільки що робити тепер, коли поводитися, як Путін, почав Трамп? При всій повазі до ресурсних можливостей «Верхньої Вольти з ракетами», апетити Путіна не дотягують до його можливостей. Однак коли бавитися в свої СВО почне президент США, а услід за ним - комуністичний Китай, - яким буде життя на планеті?

Зараз все занадто показово й жорстко. Трамп вистеляє червону доріжку перед Путіним в Анкоріджі, легалізує Лукашенка, і при цьому - показово лається чи не з усім блоком НАТО. Йому потрібні Гренландія, Канада, Венесуела, Панамський канал і взагалі вся Західна півкуля. Східну півкулю нехай забирає той, кому то до снаги – ЄС, Китай чи Росія…

Трамп і Путін – майже однодумці і по факту ледь не союзники. Блок НАТО на очах втрачає вплив, і Україні саме час замислитися – чи потрібна нам згадка про стратегічний курс країни в НАТО в Конституції?

Українцям взагалі слід добряче замислитися. Трамп, Путін і Сі вибудовують новий світ. Наші шанси на самостійне існування тримаються на відвазі ЗСУ та фінансовій і військовій допомозі інших країн. Ми вразливі через корупцію і продажність політичних еліт. Коли починається великий перерозподіл зон впливу й торжествуватиме право сильного – діяти слід максимально прагматично.

Час дати собі раду, що в 21-му столітті наша територія –ласий шмат для супердержав. І ще одного не готового до серйозних викликів президента «по приколу» країна може не витримати.

Щоб вижити нам треба не так вже багато: обирати компетентних і відповідальних політиків, створити незалежні суди, сформувати дієве громадянське суспільство. Тобто, в експрес-режимі зробити те, до чого за 35 років незалежності ми так і не підступилися.

Світ Трампа, Путіна і Сі мало чим нагадуватиме Велику шахівницю Бжезинського. Наша перевага – українці за останні 11 років загартовані до випробувань, як ніхто. Тому шанс зберегтися навіть в такому шаленому й безпринципному світі у нас точно є.

Сергій Цюрюпа