Близько 10 місяців тривають безуспішні спроби президента Трампа зупинити війну між Росією та Україною. Наміри Президента США щирі. При цьому він досі не зрозумів причин початку конфлікту. І навіть не дуже знає, де війна триває, бо «Крим з чотирьох сторін омивається океаном» (цитата з брифінгу 47-го Президента США).

Увесь час перемовин про майбутній мир повільне захоплення росіянами нашої території триває. Сторони щодня обмінюються разючими ударами по енергетичній, економічній та військовій інфраструктурі.

12 років бойових дій різного ступеня інтенсивності. Останні майже 4 роки – щоденна кривава баня. Загинули сотні тисяч цивільних і військових українців. Путін захопив близько 20 % території України, заплативши за це життям та здоров’ям близько півтора мільйона своїх військових.

Чи можливий компроміс за таких умов? Для відповіді маємо вгадати (саме вгадати) реальну мету російського президента. Відштовхуючись від того, що це раціональна безжальна людина, язик якої служить для приховування реальних намірів.

Три роки й десять місяців тому Путін наважився на радикальний експеримент. Дарма чимало людей (я – серед них) підтрунювали над виступами та статтями російського автократа до вторгнення - про «різні гілки одного народу».

Алогічність дій російського керівництва з 2014 року має ознаки дій на випередження. І вдалися до звичайного «ченджу»: Україна, Білорусь, Молдова й країни Балтії - за теоретичну майбутню втрату далекого сходу.

У Далекосхідному федеральному окрузі РФ сукупно проживає 7,85 млн. населення. У п’яти провінціях Китаю, що межують з РФ, - понад 147 млн. людей.

Від Москви до Владивостока – понад 9 тисяч кілометрів. Чи є у Москви наміри та реальні можливості освоювати величезні території Далекого Сходу та Сибіру? Досі було не схоже.

Повзуча китаїзація величезних територій за умови політичної волі тамтешньої Компартії (населення Китаю зараз становить 1 млрд. 418 млн. людей) за відносно короткий час призведе до того, що китайців швидко стане більше, ніж місцевого населення. І війни ніякої не треба. Величезна територія де-юре може залишатися російською, де-факто – не контролюючись з Москви. Кому ж до снаги розвивати величезні території, як не країні, яка за рівнем ВВП найближчим часом обжене США?

Розуміючи, що в зіткненні з Китаєм шанси перемогти близькі до статистичної похибки, Путін та його оточення ухвалюють стратегічне рішення - окупувати європейські держави, колишні республіки СРСР.

Україна в цій схемі – найбажаніший приз. Через родючі землі, м’який клімат, вихід до морських портів, розвинуту транспортну інфраструктуру. Заважають лише близько 30-ти мільйонів українців, які перебувають на 80-ти відсотках не захопленої Путіним території.

Що робити з 30-ма мільйонами людей, переважно не лояльних до «Великого Брата»? У відповіді на питання й криється сенс військової авантюри росіян, розпочатої в 2022-му році.

Активна частина українців має або загинути, або бути переселеною до віддалених районів РФ з суворим кліматом. Доля іншої частини – бути повністю асимільованою та русифікованою. Ми ж один народ, чи не так?

На місце звільнених від пасіонарних українців територій прибудуть десятки мільйонів росіян. Не дарма Z-вояки навіть в телерекламі показово мріють про квартиру в приморській Одесі, після «завершення СВО»…

Якщо подивитися на бичачу впертість росіян, які «поїхали мізками» на питанні захоплення України, з позицій описаної мети: півтора мільйони втрат за 4 роки війни за такий куш – допустима ціна. Можна продовжувати ще…

Зупинити таку Росію в Україні може або смерть Путіна, або економічний обвал всередині РФ. Тому теперішні зусилля Трампа по припиненню війни – марні. Росіяни й далі удаватимуть, що беруть участь у переговорах, будучи при цьому персонажем байки Крилова про «Ваську, який слухає і – їсть».

Коли Трамп бажає зупинити війну в Україні, він має економічно обвалити РФ. Шанси на те, що американський президент то усвідомить, ще є…

Віктор Борисов