…Хто як, а сам подивився інтерв’ю, яке дав Олексій Арестович Ксенії Собчак (подивитися його можна на ютуб-каналі «Осторожно: Собчак») з професійною зацікавленістю. У коментарях під відео інтерв’ю –здорова іронічна реакція вдумливої аудиторії. У соцмережах – нарізки найпровокативніших заяв Арестовича й прокльони «зраднику Люсі» від української аудиторії.

Як ставитися до слів шоумена, котрий, немов хамелеон, змінює колір, і сьогодні заявляє те, що спростовує його вчорашнього?

Вважаю, що: а) без емоцій, бо Арестович розраховує не на раціо, а саме на емоції; б) серйозно, бо майже 4 мільйони переглядів за 2 доби. Звісно, не Пугачова, але все одно - інтерес людей до Олексія високий; в) вдумливо, бо ми є свідками спроби становлення «третьої», або «четвертої-п’ятої» політичної сили в Україні.

Поки не зрозуміло: Арестович на цій звивистій стежці – гравець чи пішак? Хто дав військовозобов’язаному офіцеру виїхати з України під час воєнного стану? Хто допомагає їздити по світу й провокувати українську публіку? Вийти на топ-інтерв’юера Собчак – довірену людину Путіна – це теж серйозний і - не дешевий у фінансовому плані крок…

Як правило, сучасні лідери думок працюють без імпровізацій. Арестович на цьому етапі свого строкатого життя обрав спосіб розкручування «від зворотнього».
Він глузує над патріотичним сегментом української аудиторії. Заявляє, що віддав би Путіну Крим та 4 області, при цьому юридично не визнаючи ці території російськими. Жорстко наступає на болючі для української влади «мозолі»: відсутність свобод, Конституцію «на паузі», примусову мобілізацію, безпорадність українців у нинішніх умовах тощо.

Арестович по суті є одним з активних членів неофіційного клубу «дітей лейтенанта Шмідта». Поки неформальне лідерство в ньому зберігає професор Соловей. Сидючи в центрі Москви у затишній квартирі, Соловей на «блакитному оці» роками «насвистує» про смерть Путіна, озвучує інсайди з Кремля українським журналістам і…І чомусь досі не сьорбає вечірню баланду в Лефортово.

У потилицю йому дихає й Арестович. Він удає, що має шанси на президентство в Україні, підштовхуючи народ України набити йому пику за першої ліпшої нагоди.
І Соловец, і Арестович є тестувальниками суспільної думки. Або вони самостійно (такого теж не можна виключати), або через них в інформаційний простір запускаються провокації. Від них потрібні харизма, підвішений язик та впевненість у будь-якій нісенітниці, що озвучуються.

Мета – навпомацки, крок з а кроком, визначати, що саме зараз найбільш дієво впливає на маси людей. Що може поставити суспільну думку догори дригом? На яку дурню аудиторія може клюнути з особливим завзяттям?

Бути цапом-провокатором – важка й невдячна робота. Розуміти, що з тебе мріють зробити друшляк мільйони людей – сумнівне задоволення. Але нарцисів то лише тішить…

Тому не слід ненавидіти й проклинати Арестовича. Як і обожнювати. Він функція, інструмент. Він хоче єдиного – бути на гребні хвилі суспільної уваги. І поки що виходить…

Геннадій Саприкін