Згоден з Андрієм Сибігою, міністром закордонних справ. Читати сьогодні привітання іноземних лідерів з нагоди дня Росії до її керівництва та народу – огидно. Тому ж держсекретареві США Рубіо це привітання шкварчатиме на спині в персональному казані в пеклі…

…Так склалося, що останнього разу був у Росії в червні 1996 року, у розпал перших та останніх демократичних виборів президента.

Демократ Єльцин проти комуніста Зюганова. Темна конячка Олександр Лебідь і демократ Григорій Явлинський. Блазень гороховий №1 Володимир Жириновський та блазень гороховий №2 Володимир Бринцалов. З усіх боків зацькований екс-президент СРСР Михайло Горбачов…

Вибори на фоні війни в Чечні. Реальна конкуренція. Вулична агітація, плюралізм у ЗМІ.

Тоді за гроші олігархів (про це докладно писали після виборів) чимало артистів об’єдналися в агітаційному турі «Голосуй, або програєш». Натяк для виборців прозорий: голосувати слід за демократа Бориса Єльцина, бо може прийти комуніст Зюганов.

Зюганов мав реальні шанси на перемогу. Найкраще то, в який спосіб у 1996-му в Росії «перемогла демократія», йшлося в популярному анекдоті: «Зранку після виборів прокидається Єльцин. Йому кажуть, що є погана й добра новини. Яка погана? У Зюганова 51 % голосів. Яка ж тоді добра? У вас, Борисе Миколайовичу, - більше…

12 червня 1996 року зранку приїхав у Москву. Потяг до Черкас мав бути після опівночі, тому цілий день вештався по місту.

Увечері на Красній площі проходив фінальний концерт агіттуру “Голосуй, або програєш».

Літнє тепло. Сотні тисяч усміхнених, переважно молодих людей. Перший тур мав відбутися 16 червня, перемога комуніста якось у повітрі не літала…

Близько 22-ї години вирішив підійти ближче до сцени, за собор Василя Блаженного.

Трафік людський був шалений в обидва боки. На сцену можна було подивитися хіба що з відстані кілька сотень метрів.

І тут, з правої сторони від Спаської вежі, прямо на мене, на той натовп, в якому стояв, швидко прямує група людей (розповідав цю історію багатьом друзям та знайомим, тому хто з них знов читатиме – перепрошую).

Попереду Єльцин. Тоді здалося, що нетверезий. Однак, враховуючи те, що одразу після виборів він пішов на складну операцію на серці, - пити йому не могли давати. Швидше за все, мої очі саме таким хотіли його тоді побачити, а в голові той образ закарбувався…

Відчуття ірреальності. На сцені у сяйві софітів співають артисти, чиї голоси звучали тоді з кожного пилосмока. Підсвічені іграшкові куполи Василя Блаженного, кремлівські куранти. І Єльцин…Який раптом зупинився, змінив напрямок руху й попрямував у тінь, до кремлівської стіни.

Охорона розосередилася. Борису Миколайовичу, як-то кажуть, «приспічило», і хто царю указ, - де і як?

Борис Миколайович був у напіврозібраному стані, але ходити між сотнями тисяч людей не боявся. І якщо приспічило, ніхто валізку спеціальну йому не підносив.

Людина, що міцно сиділа «на стакані» та антибіотиках, працювала по кілька годин у день, а після – «відпочивала», була ідеальним президентом Росії – для Україна. Бо не чіпала, змирилася, що то – не його. Хоча, звісно, в серці Єльцин нікуди Україну не відпустив. Але персональні проблеми не давали йому зосередитися на нас так, як наступнику…

Тому мій варіант, який одночасно символізує незалежну Україну та вільну Росію – це Єльцин. 12 червня 1996 року, у червневих сутінках, біля Кремлівської стіни…
Можливо колись у вільному запоребриков’ї на Красній площі цей фонтан справді з’явиться. Як символ свободи.

Віктор Борисов