Шебутна команда президента Трампа, за спинами якої виразно проглядається профіль Путіна, три місяці поспіль дотискує Україну з прийняттям умов «миру». У викладі видання Аxios остаточна пропозиція США наступна.

Передбачає для Росії

1) юридичне визнання США контролю росіян над Кримом;

2) фактичне визнання російською майже всієї території Луганської області та завойованих агресором частин Донецької, Херсонської та Запорізької областей;

3) запевнення, що Україна не стане членом НАТО, хоча може бути членом ЄС;

4) скасування санкцій проти Росії, запроваджених США з 2014 року;

5) обіцянка економічної співпраці зі США в енергетиці й промисловості.

Передбачає для України

1) гарантії безпеки, за які нестиме відповідальність група з європейських та інших країн, без США;

2) повернення частини Харківської області, яку раніше окупувала Росія;

3) судноплавство по Дніпру без перешкод уздовж лінії фронту,

4) фінансову допомогу на відбудову без уточнення джерел фінансування.

США також отримують контроль над Запорізькою АЕС, яка вироблятиме електроенергію і для України, і для окупованих Росією територій.

Головне питання: чи має українська влада сили та резерви не погодитися з втратою 20 % території України і продовжити боротьбу? Ні, не має.

При фактичній зупинці військової та фінансової допомоги з боку США навіть мобілізація всіх працівників ТЦК та формування ударних з’єднань з працівників прокуратури, судів, народних депутатів та керівників черкаських комунальних підприємств не дасть нічого, крім утилізації цього «квіту української землі».

Без американської зброї, даних розвідки та фінансів Україна, маючи в резерві пасивну Європу та «глибоку стурбованість» демократичного світу, чинити опір загарбнику довго не зможе. Бо якщо війна триватиме далі без американців, то вже наступна пропозиція миру може бути набагато гіршою для нас, і диктувати умови буде вже Путін.

США «підгортали» Україну під себе 29 років - з моменту утворення міждержавної комісії «Кучма(2-й Президент України) - Гор (віце-президент США при президентстві Біла Клінтона)».

Необхідно згадати, що з осені 1996 року США офіційно оголосили, що ми - їхній союзник, заявивши Росії й світу, що Україна більше не входить до сфери впливу Росії.
За цей період «американізація» політичного життя в Україні була майже тотальною. Що, звісно, об’єктивно йшло на користь розвитку молодої держави. Краще вчитись у розвиненої демократії, ніж у постімперської автократії, нащадка «Верхньої Вольти з ракетами».

Форм українсько-американської співпраці за період 1996-2022 існувало безліч. Від семінарів з представниками політичної та регіональних еліт – до створення проамериканських інститутів громадянського суспільства. Від американського фінансування тисяч експертних, медійних та інших українських інституцій до організації масових відряджень (по формі швидше екскурсій) до США мерів. перів, журналістів та активістів. Звісно, на «дурняк», за американські кошти.

Така співпраця та фактична підтримка демократичних сил України під час Помаранчевої революції в 2004-му, революції Гідності в 2013-2014 роках, військова допомога з 2022 року були по факту допомогою з боку країни з розвиненою демократією державі, яка стає на ноги, і бажає бути американським форпостом на кордоні між Росією та ЄС.

Можна сказати, що цей період у стосунках між Україною та США завершився. «П’ятий елемент» Трамп змішав всі карти на столі і припинив удавати, що американський народ «зі співчуттям стежить за боротьбою України за незалежність та демократичні цінності»

Остання пропозиція Трампа – це шантаж, викручування українських рук та оголошення про дерибан України між США та Росією. У пропорції 80-т на 20-ть.

На жаль, воювати з Росією коштом США та ЄС Україна, жертвуючи життями своїх воїнів, могла б ще довго. Трамп здер та засунув під стіл «кучмагорівську» люб’язну маску. Опонувати Росії та США одночасно Україна не в силах.

Тому фінальне погодження на варіант 20 % української землі – загарбнику, 80 % - янкі – бачиться неминучим.

США та Росія невпинно йдуть до того, щоб стати стратегічними союзниками. Поділ України – лише початок їхньої «продуктивної співпраці» з перекроювання мапи світу.

PS. Ніколи в житті не хотів би помилитися більше, ніж у написаному вище…

Віктор Борисов