Зранку сьогодні з’явилося повідомлення, що в Черкасах закривається ресторан «Колбасофф» та піцерія «Браво». Буквально через годину на очі потрапляє повідомлення, що ще один черкаський ресторан – Хабібі – теж виставляється на продаж…

Хотів написати про те, що це ознака економічної кризи, яка почала відчуватися вже на початку квітня 2024 року – одразу услід за ухваленням ВРУ мобілізаційного закону. Кожен, хто працює в бізнесі, не міг не відчути, як півтора місяці економічна активність в країні згасає.

Але найважливіше не в цьому. І це найважливіше стосується кожного з нас – від Президента з Єрмаком - до ухилянта, який в цю хвилину стоїть перед стрімкими водами Тиси.

Через два роки та три місяці з початку російського вторгнення ми, як нація, втратили спільну мету. Ту саму, що 24 лютого 2022 року об’єднала усіх українців: робити все для спасіння України від російської навали. Таке об’єднання країни трапляється нечасто, всі ми його пам’ятаємо, але тепер більше – не відчуваємо.
Можна загинати пальці і згадувати: міністр Резніков з яйцями по 17 гривень. Голова СБУ Баканов, заступник голови Офісу Президента Тимошенко…

Проте справа навіть не в гучних прізвищах, які за своє «мистецтво» не понесли ніякої кари. Усе доросле населення України було ошелешено змістом декларацій високопосадовців, які на вимогу союзників Україна зобов’язалася оприлюднити.

Кожен охочий може знайти чимало підсумовуючих матеріалів на деклараційну тему в Інтернеті (хоча б тут, тут і в сотнях інших схожих матеріалів). Висновок приголомшливий: коли радикальне погіршення власного економічного стану відчув кожен звичайний громадянин, у жодної посадової особи, нардепа, мера, судді, прокурора, вищого чиновництва воно не те що не погіршилося бодай на 10 відсотків. Значна частина української еліти після 2022 року збільшила власні статки.

Економіка в країні «лежить», високі зарплати, по ідеї, мають виплачуватися виключно військовослужбовцям. Але «слуги народу» (в широкому розумінні цих слів) під час війни лише збільшують власні статки.

Сигнал всім було подано біль ніж прозоро: можна кричати «один за всіх! Україна понад усе!», а жити за принципом «кожен за себе». Ви – донатьте по 20 грн. на дрони для армії, а ми будемо міняти «тачки», купляти квартири та робити накопичення.

Паралельно в українському суспільстві набули загрозливого характеру дві інші небезпечні тенденції.

Взимку й навесні 2022-го влада й народ реально були одним цілим. Смертельна небезпека об’єднала всіх. Сьогодні ж влада перестала відчувати настрої народу, а люди ставляться до влади не як під час війни, а як у мирний час – зневажливо-іронічно.

На додачу влада почала радикально «закручувати гайки» з мобілізацією, зробивши наголос на примусі й залякуванні.

Результат бачимо щодня – на спустілих вулицях наших міст та в соцмережах. Кожен сам за себе, всі лаються з усіма, психологічний настрій у значної частини людей – пригнічений.

«Розділяй та володарюй» в нинішніх умовах для України – хибна тактика. Будь-яка сучасна натівська зброя не допоможе перемогти у війні, коли людей змушують жертвувати собою за життя в країні, що перетворилася на концтабір. При тому, що адміністрація цього концтабору почувається пречудово.

Так ми не переможемо ворога, який переважає нас ресурсно, чисельно й економічно. Щоб здолати Голіафа, Давид повинен мати залізний дух. 2022 року він був. Зараз – ні.

Потреба в негайному перезаключенні суспільного договору між українським народом та українською владою – питання першочергове. В іншому разі війна триватиме так, як сьогодні повторюють на багатьох кухнях – до останнього українця.

Геннадій Саприкін