Автор гариків Ігор Губерман написав чудову книжку про свою тюремні поневіряння «Прогулянки навколо бараку». У тексті є розповідь про розмову з рецидивістом, який вважав, що весь склад Політбюро ЦК КПРС (у книжці описується період кінця 70-х – початок 80-х років 20-го століття)-євреї.

Єврей Губерман уточнює: що – і Брежнєв єврей? Так, відповідає рецидивіст. «І Суслов, і Устинов, і Андропов…»?

- Так, - каже оригінал. – Звісно, євреї. Якби ж вони були руські люди, чи могли б вони так знущатися над своїм рідним народом?

…Дві доби після оприлюднення в інформпросторі України двох проектів законів про мобілізацію. Здається, все в країні летить шкереберть, і лише сліпий того не бачить.

Два варіанти: або Зеленський, Єрмак, Кабмін, Міноборони не розуміють, що роблять. Або ж навпаки – дуже добре розуміють…

Адже відмашка працівникам ТЦК на есесівське завзяття на вулицях – це не про мобілізацію. Військові та правоохоронці, коли треба, вміють бути чемними та гречними навіть з натовпом навіжених. Соцмережі аж «тріщать» від відео, на яких в різних регіонах країни людей б’ють, викручують руки, заштовхують в буси. Отже, це не окремі ексцеси. Централізовано отримана команда діяти жорстко. Яка мета такого залякування?

Якщо ці кремезні люди у військовій формі люто ненавидять своїх, то як же вони повинні ненавидіти ворога? І чому тоді вони ненавидять ворога в тилу?

Буквально за пару днів владі вдалося неможливе. Починаючи з 24.02.2022 кожен українець знав, хто його ворог – Ерефія, Путін. У тилу залишалися якісь недочавлені проросійські рештки типу Медведчука. Сьогодні ж цивільні вбачають у працівниках ТЦК кого завгодно, але не своїх. Браво! Щоб на злеті другого року війни дійшло до такого – Путін виявився не потрібним.

Главком Залужний в своїй колонці в The Economist заявив: війна зайшла в глухий кут. Україні допоможе технологічний прорив.

Президент Зеленський наполягає, що мета війни – звільнення всіх окупованих ворогом територій.

У свою чергу, вчора міністр фінансів Марченко в коментарі Forbes повідомив, що на нові правила мобілізації у разі ухвалення закону наступного року не вистачить коштів.

Що це, як не переспів байки про Лебідя, Рака та Щуку?

Якщо в бюджеті немає грошей, допомоги від США та ЄС – поки немає, і невідомо – чи буде взагалі, то за рахунок чого - технологічний прорив? Коли в бюджеті немає грошей, то за рахунок чого 500 тисяч мобілізованих забезпечити формою, озброїти? Як бути з їхнім грошовим забезпеченням?

Як звільняти окуповані росіянами території, якщо працівники силових структур в Україні – недоторканий запас, бронь?

Військовий експерт Роман Світан вже кілька місяців розповідає на ефірах( і його офіційно ніхто не спростовує), що ЗСУ потрібні не зігнані мобілізовані, а вмотивовані професіонали. В Україні є сотні тисяч працівників МВС, СБУ, прикордонників, митників, прокурорів. Вони вміють поводитися зі зброєю, багато років перебувають на якісному бюджетному утриманні…

Найогидніше, що швидке перетворення демократичної Україна на карикатурний рейх відбувається під псевдо-патріотичну какафонію. Для прикладу уявіть 60-річного українця, який народився на Донеччині або Луганщині. Його життя починалося в СРСР. Як солдат радянської армії він виконував інтернаціональний обов’язок в Афганістані, бив саперними лопатками жителів Тбілісі, придушував повстання в Баку.

В 1991 році в нього вже друга батьківщина – Україна. На зміну Україні в 2014 прийшли опереткові днр-лнр. 2022 року квазі-утворення стали вже Росією.
4 державних утворення - за одне 60-річне життя. Кожне - відправляло на війну. Кожне - називалося батьківщиною. Кожне зникало або зникне, залишаючи людину (якщо виживе) наодинці з його ранами, зіпсованим здоров’ям та розбитим на друзки серцем. Кожна присвоювало собі право називатися батьківщиною, відправляючи людину на смерть за цілі, які з часом стають неактуальними, а істориками називаються злочинними.

Як робити операцію на серці має хірург, випікати хліб - булочник, навчати дітей – вчитель, так і воювати мають професіонали. Бо війна – наука. А сучасна технологічна війна – надскладна наука.

Сергій Цюрюпа