Після вчорашньої прес-конференції Володимира Зеленського є сенс проаналізувати почуте від Президента.

З емоційного боку неможливо уникнути порівнянь з прес-конференцією Путіна 14 грудня. Вчора українці та світ знову побачили емпатичну та емоційну людину. 4 роки в президентському кріслі зовні сильно змінили Володимира Зеленського. Очевидно, що кожен день війни він пропускає через себе. Очевидно, що сильно втомився й тримається на морально-польових.

Але це вже не комік в кріслі Президента. Тоді як його візаві 14 грудня мав вигляд блазня, що кайфує від того, як планету лихоманить від його «хотєлок» та алогічних заяв.

Однак важливіше, що сказав Зеленський. Про що не сказав (склалося враження, що організатори попрацювали нд тим, що запитання, які б Президент не хотів почути – не прозвучали). Про що принципово не каже вже майже два роки.

Що було добре

Володимира Зеленського, який під час відповіді на емоційно-забарвлене питання може спалахнути й вибухнути – більше немає. Глава держави зважує слова перед тим, як щось сказати. Кожна відповідь на запитання іноземних журналістів – продумана. Нічого зайвого, жодних образ, помірковані оцінки та дипломатичне уникнення гострих кутів.

Окрема браво за майстерну відповідь палестинському журналісту, який просив порівняти війну в Україні та в секторі Газа («агресії Росії проти України не передував терористичний напад з нашої сторони, тому порівнювати дві війни – некоректно») . Це вже справді високий міжнародний клас.

Також вдалими були відповіді на чутливі для нас теми про блокаду кордону з боку Польщі, непрості стосунки з Угорщиною та персонально Віктором Орбаном.
Прикметно, що Зеленський почав показово уникати персональних негативних оцінок тієї чи іншої персони, чим необачно зловживав раніше.

Так само зваженим був коментар його стосунків з Головкомом Залужним. Дав зрозуміти, що проблеми є, але не критичні. Щоправда ставити на одну дошку Залужного та нардепку Безуглу, що зробив Володимир Олександрович («…і Мар’яна, і Валєра люблять лайки»), - технологічно, але не зовсім коректно. Залужного знає весь світ через організацію опору агресору. Безугла відома лише на Печерських пагорбах. Відома виключно через свої не до кінця обгрунтовані наїзди на Залужного.

Над чим слід замислитись

Політика – мистецтво можливого, а Зеленський – Президент країни, що залежить від фінансової та збройної допомоги союзників. У такій ситуації слід моделювати різні варіанти розвитку подій. Мати план і на ті випадки, коли ситуація на фронтах буде погіршуватися.

Тому повторення мантри, що мета України повернутися в кордони 1991 року – радикальне звуження політичного маневру. Віра Зеленського в те, що «США нас не кинуть», а ЄС – таки виділить потрібні гроші…Добре, що Президент в це вірить. Але якщо США таки «кинуть», а ЄС – не виділить коштів – що Україна робитиме в цьому випадку?

Суспільство повинно знати про плани дій української влади і в разі оптимістичного розвитку подій, і навпаки.

Українське суспільство заслуговує на те, щоб влада спілкувалася з ним мовою аргументів, а не пропагандою, накручуванням невиправданих суспільних очікувань та замовчуванням болісних тем та незручних фактів.

Україна щоранку оновлює дані про втрати ворога. Власні втрати – табу. Але кожен українець в соцмережах вже прочитав, що про втрати України у війні сказав вчора Шойгу. Ми традиційно скажемо, що це – кремлівська пропаганда. Але при цьому Зеленський вчора заявляє, що Генштаб хоче додатково мобілізувати до війська ще 450-500 тисяч людей. Порівнюючи цифри від Шойгу та оприлюднені наміри військового керівництва кожен з нас робить самостійні підрахунки. Невже Президент вважає, що так – правильно?

Невже коректно до власного народу, коли всі програмні заяви керівники країни роблять у західній пресі? Залужний аналізує невдалий контрнаступ в The Economist. Президент фактично відповідає Головкому в The Sun.

Тобто, для західної аудиторії – обгрунтування та аналіз, а для внутрішньої – замовчування та оптимізм «Єдиного телемарафону»?

Напевне, українського громадянина слід негайно «урівняти в правах» з громадянином США або Португалії. Казати йому правду, спілкуватися відверто – наскільки це можливо в умовах війни.

Навіть не схильні до синтезу та аналізу українці відчувають, що влада ними маніпулює. Тому чимало чоловіків й «голосує ногами» на кордонах з європейськими країнами. Коли держава вимагає віддати для неї найцінніший ресурс – власне життя, то вона мусить розмовляти з українцями, як з громадянами, а не як з несвідомим «гарматним м’ясом».

Не було також у відповідях Володимира Зеленського аналізу подій 2023 року. Відвертого, самокритичного та інформаційно наповненого.

Хоча, заради справедливості, запиту на це від присутніх журналістів не прозвучало…

Віктор Борисов