Лідер Чечні Кадиров, судячи з численної кількості інформаційних повідомлень, балансує на межі життя та смерті в московській ЦКЛ. Чи не найвпливовіша в Росії людина після Путіна. 46-років. Герой Росії.

Жах, який з 2007-го року Кадиров навіює на Росію, пояснюється елементарно. Академік отримав карт-бланш від керівництва країни на приниження критиків, цькування опонентів, силові акції проти конкурентів та вбивство тих, кого вважає ворогами.

Політична еліта Росії - Кадиров, Пригожин (загинув, живий – хто зна), Путін – наочне свідчення обвальної деградації якості політичного естеблішменту. Порівнювати є з чим.

Брежнєв, попри не видатний рівень особистої культури та освіти, поки був при пам’яті – представляв країну на офіційному рівні достойно. Андропов, хоч і очолював КДБ, але вважався навіть серед дисидентів рафінованим інтелігентом.

80-ті роки минулого століття були цікавими через інтелектуальний поєдинок між академіком Андрієм Сахаровим та Михайлом Горбачовим. Кожен з них мав власне бачення майбутнього СРСР. Кожен презентував його на високому рівні. Як інтелектуальному, так і культурному.

Радянська еліта 80-х тяжіла до сили слова. Той, хто прагнув бути володарем умів, завойовував прихильність людей інтелектом. Українці Віталій Коротич, Борис Олійник та Юрій Щербак. Білоруси Олесь Адамович і Станіслав Шушкевич. Росіяни Анатолій Собчак, Юрій Афанасьєв та Олександр Яковлєв.

Навіть перший російський президент Єльцин – опускаючи його складні стосунки з алкоголем – був людиною високою побутової культури. Жодного образливого слова, навіть ворогам. Звертався на «ви» і до прибиральниць, і до політичних антагоністів.

Поява на початку 90-х Жириновського здавалася нонсенсом. Не може хам опинитися на політичному Парнасі. Проте Жирік був лише предтечею…

Путін приніс у Кремль спочатку мову гопоти («мочити в сортирах»), потім правила гопоти, і нарешті – привів на владний олімп гопоту - Пригожина та Кадирова. Щоб втриматися в мейнстрімі навіть професорський синок Дмитро Медведєв мусить удавати з себе племінника Джека-Різника.

Важко розібратися: чи то Путін і Ко опустили народ до свого рівня, чи то глибинний народ російський марив саме такою владою. Про яку кажуть, що чим дужче б’є, тим більше влада.

Кадиров мав (напевне, є підстави писати про це в минулому часі) необмежений доступ до самим ним створеної системи насильства. Система, схоже, найближчим часом перейде під контроль найближчих соратників – Делімханова чи Даудова.

«Рускій мір» сьогодні – це не Пушкін з Лермонтовим. І навіть не Сахаров з Собчаком. Це безжальні очі Путіна, блатна істерика Пригожина, алкоголізм Медведєва та середньовічна жорстокість Кадирова. Плюс несамовита пропаганда по ТВ: по суті, той самий Пригожин, але без матюччя.

Промінчика світла в цьому темному царстві немає. Як і добролюбових з чернишевськими…

Олександр Арабач