Від кордону до Майдану

Від кордону до МайдануСерпневі ночі традиційно приносять грози. І, дослухаючись до гуркотіння «горобиних ночей», мозок підсвідомо запитує – працює артилерія чи небесна електрика?

Як і сто років тому, Європа живе, ходить в кав’ярні, проводить фестивалі, але в повітрі вже повис тяжкий сморід війни. До дня, коли було збито малайзійського «Боїнга», наших західних сусідів ситуація в Україні цікавила десь між конфліктом в Південному Судані і створенням Ісламського халіфату на теренах Іраку та Сирії. Зараз ми в топі, хоча й не єдині.

Якщо змоделювати можливий перебіг подій в Україні, а відповідно й у Європі та світі, то можливими є ряд наступних сценаріїв. Але, перш ніж почати їх обговорювати, хотілося би сформулювати тло подій, яке зараз дещо прояснилося.

Попри відверто соціалістичні кроки у внутрішній політиці і угодовство стосовно Москви увесь попередній час, в середовищі реальної влади США нарешті визріло рішення про необхідність демаскування імперсько-шовіністичних і реваншистських планів Кремля на пострадянському і європейському просторі.

Зрозуміло, що брехлива риторика московських імперіалістів по-оруелівські збудована на суцільних політичних оксюморонах. Але без реальних дій і вчинків Кремля світова спільнота сприймала і місцями й досі сприймає московську пропаганду за чисту воду. Тому можна припустити, що Москва втрапила в пастку з живцем (у якості якого виступила Україна). Втім подібна ситуація стала можливою виключно через появу нового, неочікуваного ніким фактору – Майдану.

Без відповідної реакції українців і США, і (особливо) Європа вже були готові відпустити нас до ретро-парку імені Путіна. У нових умовах Держдепартамент вирішив максимально скористатися з неготовності Кремля поглинати Україну негайно і усю, а також з патріотично-революційного запалу українців. Більш-менш в цьому почали переконуватися навіть прокремлівські політики в Європі.

У самій Україні утворилося кілька центрів владної сили. Один з них формує президент Порошенко. Проте реальний його статус відповідно до Конституції, надто коротка кадрова лава, відсутність керованого парламенту, а також занадто великі зав’язки з олігархами і бізнесом – створюють реальну загрозу того, що президентство Порошенка може закінчитися ще більш достроково, ніж президентство Януковича. Інший центр сили формує Яценюк, який мріє про лаври і повноваження канцлера. Серед його слабких позицій – триваюча дезінтеграція фракції і партії «Батьківщина», а також негатив непопулярних реформ та кризових явищ в економіці. Третя точка впливу – Коломойський. Створення дніпровського бастіону на шляху сепаратистського сепсісу, підтримка добровольців, анекдотичні обміни «компліментами» з Путіним – все це моментально трансформувало образ підступного олігарха на свого в доску кошерного хлопця. Втім треба розуміти, що власник «Привату», окрім турботи про стабільність роботи свого бізнесу, має і турботу про власний гешефт. Лишається незрозумілою завдання і місія Тимошенко. Чи не чекає вона фіаско своїх політичних опонентів, аби на білому коні усунути їх в новому революційному пориві? Згадуються також їх спільні інтереси з Коломойським. Нарешті ще одна точка кристалізації політичних дивідендів – Олег Ляшко. Хтось вперто доводить його походження з компанії Льовочкіна-Фірташа. Хтось не менш вперто вірить, що саме він завершить АТО і поверне Україні Крим. Очевидно одне - що політичний проект Ляшка реально дихає в потилицю ймовірній коаліції «УДАР»-«Солідарність», і однозначно випереджає «Батьківщину». На понівеченому біло-блакитному полі будуть пастися Партія розвитку України (ще один відбілений Льовочкіним клон ПР) та відроджена «Сильна Україна» непотоплюваного Тигіпка. Невелика інтрига лишається на лівому полі – чи КПУ помре самостійно чи в героїчній боротьбі з якимось лівим проектом на кшталт СПУ чи «Справедливість». Але є одне але. Усі ці політики можуть дуже легко програти свої політичні партії одній єдиній силі. Силі, яка прийде зі Сходу. З автоматами, пораненнями і до болю зціпленими зубами. І ця сила не буде гратися в парламентські ігри, питати прізвище і партійність. Питання буде одне – що ви зробили аби людям стало краще жити? І відповідь «нічого» матиме наслідком не втрачений мандат, а кулю в лоб. Звичайну таку собі кулю. В діапазоні від 5, 45 до 7, 62.

Втім, повернемося до зовнішніх сценаріїв. Власне їх векторність залежить від однієї умови – адекватності кремлівського фюрера. Проте достеменно знати цю умову не можемо, а відповідно будемо моделювати. Варіантів три:

1)Путін неадекватний і не керується логікою, а грає на підвищення ставок, сподіваючись, що або зірве увесь банк, або отримає мінімум, шантажуючи усіх тотальною війною.

2) Путін адекватний і діє в рамках конспірологічного плану з деградації і подальшої дезінтеграції територіального проекту «РФ» у відповідності до інтересів глобального таємного уряду. Це дозволить націоналізувати глобальним структурам величезні ресурсні можливості Кремля, а російськомовне населення каналізувати в рамках європейської частини федерації і маргіналізувати або оптимізувати до рівня нормальної держави європейського типу розміром з Францію.

3) Путін адекватний, але не розуміє провальності задуму гальванізації радянського політичного трупа і спостерігає безпекову імпотентність НАТО, Європи та США. Не маючи професійних виконавців усіх елементів сценарію відбудови СРСР-2.0, використав націоналістично-шовіністичні настрої московського суспільства і втрапив до пастки з санкцій, що стрімко звужуються. Проте проблема в тому, що щур, який знаходиться в пастці, має ядерну валізу. А помирати у ядерному апокаліпсисі не захочуть ні в США, ні в Європі. А жителям кремлівських територій це некритично.

Відповідно в будь-якому трьох варіантів Кремль може бути зацікавлений в подальшій ескалації конфлікту. Війна матиме місце як у випадку потреби прискорити процес розпаду Московської федерації, так і випадку потреби шокувати своїм нахабством світову спільноту. У випадку третього варіанту Кремль чекає на погіршення економічної і соціальної ситуації, а можливо й жовтневої революції в Україні. Воякам радянського типу некритично важко діяти в зимових умовах, а українці в уявленнях московських стратегів за умов грязюки і холоду мають масово розбігатися з фронту. Це не надто приємні сценарії для України, оскільки ставлять під загрозу усе Лівобережжя і Київ. Втім практика показує, що Захід не ризикуватиме і запускає процес повільного переварювання кремлівських територій, а отже й Путін і його оточення теж буде стурбоване необхідністю зберегти і використати свої фінансові і ресурсні накопичення. За умови, що буде встановлено домовленість з внутрішніми акторами всередині Московії, процес вийде на фінішну пряму вже взимку. Також його може каталізувати Китай, хоча китайці наразі воліють не поспішати.

Отже варто очікувати початку повномасштабного вторгнення або в період Дня незалежності, або під час парламентських вибрів, або з початком справжньої зими. Вірогідність цих сценаріїв до 60%. В іншому випадку Україна матиме впродовж 2-3 років такого собі ХАМАСа-переростка, який буде регулярно турбувати диверсіями і терактами.

Але спустимося до наших провінційних пенатів. Після кількох здорових симптомів на початку літа Черкаси впали в традиційну шизофренію. Ситуація в міській раді вкотре засвідчила, що головний пріоритет черкаського виборця – стравити якомога більше гравців на одній гладіаторській арені, а потім дивуватися і обурюватися - чому тарифи ростуть, дороги деградують, зарплати не виплачуються і т.д. Натомість політики вкотре доводять, що для них головне особисті амбіції, інтереси власних груп, команд і кланів. А от що відбувається з містом і його мешканцями – діло десяте. Епопея з черкаським міськвиконкомом вже починає нагадувати якусь дешеву політичну «санта-барбару», причому сюжет і дійові особи щораз змінюються. Немає бажання рекламувати чиї б то не було прізвища, але можна спрогнозувати кілька речей. Якщо виконком не формується до дня незалежності то:

- або відбудеться утворення нової коаліції «Усі проти Одарича» і міського голову спробують повторно усунути,

- або громадськість розганяє міську раду, як збіговисько неадекватних і імпотентних з дипломатичної і політичної точки зору суб’єктів,

- або ж Сергій Одарич буде змушений прийняти частково або повністю пропозиції опонентів і утворити широку коаліцію в міській раді.

Тим часом відбуваються типу реформи, типу люстрація, типу розслідування. Нажаль, по суті нічого не робиться до кінця і з результатом. Прокуратура і далі радує нас своєю бездіяльністю. Трохи більше динаміки виявляє міліція, але по суті так само не спостерігається прориву. Навіть банальна ситуація з забороненими салютами і феєрверками не надто зрушила з місця. Канонади тривають. Громадські організації граються в політику і політиків, політики граються в солдат, благодійників і громадських діячів. Більш-менш працює схема постачання і допомоги фронту. Втім головне питання, яке мучить значну частину навколополітичного бомонду – які будуть вибори? Чи лишать мажоритарну годівницю? Все. Крапка.

Окремо хотілось би сказати про рештки Євромайдану в Києві. Звісно, видовище засмальцьованих наметів, зліплених з чого попало барикад і не надто гламурних мешканців наметового містечка не дуже формує привабливий образ української столиці. Проте варто нагадати, що під Білим домом у Вашингтоні будь-хто, навіть найнеадекватніший в поглядах і найнесприйнятливіший у зовнішності, може вільно мітингувати, та власне й мешкати в якійсь картонній халабуді. У Європі часто так само. Невже складно було за цей час запропонувати усім громадським організаціям та ініціативам Майдану переселитися до Українського дому й там собі функціонувати. Чому нічого не відомо про Музей пам’яті революції гідності та Монумент Небесній сотні, конкурс на побудову яких вже давно мав би тривати? І нарешті – дуже зручно послати усіх патріотів на Схід в бойню АТО, аби за їх спинами продовжувати оборудки. Але каральні загони революції мають лишатися і в тилу.

Як там у класика? «Ми і після перемоги лишимося у підвалах. Раз на місяць ми будемо робити набіги на Кабмін чи на райспоживкооперацію, аби перевертати там меблі, палити папери, ставити голову нацбанку обличчям до стіни і суворо запитувати: "Чому ж ти, сука, в танку не згорів?»

Сергій Пасічник
11.08.2014 15:00
Якщо знайшли помилку - повідомте нам, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter