Кілька днів тому вітаю доброго товариша з днем народження. Наговорив купу приємних дурниць. У відповідь: знаєш, все було б добре, але твої слова - про вчора. Я - в Ізраїлі...

Виїхав разом з мамою, дружиною та двома малими. Мама - рятує сина від бусифікації. Син - вивозить малих від обстрілів. Не факт, що Ізраїль зараз безпечніше за Україну: ракети та добрі бусифікатори можуть завітати й там. Однак думаю, що виїхали вони, бо ...загубили надію.

Валерій Залужний під час останнього публічного виступу у Варшаві розповів про радикальні зміни, зафіксовані на 5 році російсько-української війни. Найважливіше: кордони між фронтом і тилом швидко розмиваються. Успіх на лінії бойового зіткнення малоймовірний через тотальне панування безпілотних систем. Противники зосереджують головні зусилля на ракетних і дронових ударах по промисловій та військовій інфраструктурі, енергетичних об'єктах.

Україна, вважає Залужний, повинна вкладати кошти в безпеку своїх громадян у тилу, який сьогодні - теж фронт.

Коли так, то війна може тривати як завгодно довго. Враховуючи ірраціональні мотиви Путіна, з одного боку, та повну інтегрованість української політичної й фінансової еліти у грошові військові потоки- з іншого.

Україна захищалися від Росії, як Ланцелот від Дракона. Але з часом сама перетворилася на Дракона.

Перш за все через ставлення до власних громадян, як до безправного ресурсу. І через мародерство еліт.

Подумки перераховую тих своїх друзів та знайомих, хто покинув Україну в останні роки. Якщо не половина, то відсотків 40 набереться. Ще є й десятки тих, хто загинув або вважається зниклим безвісти. Напевне, приблизно така ж арифметика у кожного, хто залишається в Україні.

До лютого 2022 року надія на нормальність країни була. Але з кожним місяцем війни її все менше.

Тому жодного кривого слова не скажу друзям, що правдами й неправдами обрали Ізраїль, Польщу чи Німеччину. Їхнє рішення - раціональне й логічне.

Війна стала для української влади "рідною матір'ю". І під поблажливі оплески "дорогих партнерів" вона триватиме...

Олександр Арабач