А такі імєю шо сказать за підписаний Президентом Зеленським закон про внесення змін до Кримінального кодексу. В останні дні він не на жарт збурив патріотичну українську спільноту.

Документом передбачена кримінальна відповідальність за антисемітизм. Відтепер його прояви в Україні караються штрафом від 200 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів або обмеженням волі від трьох до п'яти років.

Якщо порушення зроблене в складі організованої групи, то порушникам загрожує від 5 до 8 років ув’язнення.

Здається, що маю приблизну уяву про те, як все це може бути застосовано на практиці. Строк давності моєї «антисемітської діяльності» точно сплив. І зараз можна розказати непридуману історію «в тему» з власної журналістської біографії.

Осіннього вечора 2015-го закінчував написання статті про черкаську прокуратуру. Матеріал в іронічному ключі розповідав про ставлення відповідальних працівників до звернень громадян.

Текст готовий. Слід було підшукати адекватну ілюстрацію та виставити матеріал- на сайт та в соцмережі. Час піджимав. Щотижня з напарником, професором Володимиром Ізяславовичем Унродом, нині покійним, катали кулі на більярді. Напарник вже двічі перетелефоновував, чекаючи в авто: «Давай швидше! Чому вовтузишся?».

У «гугл картинки» задаю пошук «прокуратура карикатура». Із запропонованого обираю картинку: за столом сидить вгодований чоловік у прокурорській формі, в руках – слухавка службового телефону. Від його губ у хмаринці слова «Прокуратура слухає!».

Байдужий та самозакоханий тип. Саме те, що треба. І – з почуттям добре зробленої роботи – побіг до професорського авто…

…Повернувся додому не в гуморі. Програв в одну хвіртку. Тому на пізнє повідомлення колеги зреагував не так гречно, як міг би:

- Вітю, - писав колега, - на тебе дуже образилася єврейська спільнота міста за твій антисемітський матеріал.

- Ти що – з дубу впав? Нічого не писав останнім часом про євреїв…

- Та про сьогоднішню статтю я…Ти ілюстрацію уважно дивився?

- Ну, дивився…

- А ти ще раз подивись.

Передивляюсь. Справді трохи не догледів. У хмаринці, що над вустами «прокурора», написано не «прокуратУра слухає!», а «прокуратОра слухає!». Сам же «прокурор» наділений карикатуристом виразними семітськими рисами.

- Слухай, - пишу колезі. – Це така дурня! Ми ж тобою з одного цеху, ти зрозумієш. Поспішав на більярд. Задав пошук…Підібрав першу-ліпшу карикатуру. Ніякої «…Тори» там і не чекав побачити, бо писав про прокурорів… Єврейській спільноті там немає чим зайнятися, чесне слово? Нехай текст читають, він не про них…

- - Дивись, моя справа – попередити, - відповідає колега.

Визнаю, що оцінив ситуацію не як серйозну, а як курйозну. Аж поки не зателефонував добрий приятель Сергій Пасічник. Восени 2015-го – начальник управління внутрішньої політики Черкаської ОВА.

- Тут прийшли представники єврейської громади, скаржаться на тебе, антисеміта, - напівжартома привітався він.

Визнаю, що залізна витримка тоді мені зрадила…

- Сергію, вони там взагалі…Писав про прокуратуру… Задав пошук «прокуратура карикатура»…Поспішав на більярд…Підібрав першу картинку, в якій і близько не побачив ніякого антисемітизму, бо писав про прокуратуру…Та взагалі – у більярд постійно граю з напарником-євреєм…

Володимир Ізяславович Унрод був з бакинських євреїв. У будь-якому куточку колишнього Союзу бакинських євреїв безпомилково впізнавали по відкритій посмішці та оригінальному акценту (до речі, актор Володимир Етуш, виконавець роді товариша Саахова в «Кавказькій полонянці» - розмовляє дуже схоже).

- Володимире Ізяславовичу, - скаржусь професору, - мені тут антисемітизм шиють…

- Та ладно!

- Тільки Ви не думайте – до буцегарні ми разом підемо, - підзужував його. - Якби Ви мене в той день не квапили, може й помітив ту «прокуратОру»… Тому валитиму все на Вас, збили зі шляху, пропагували в розмовах апокрифічний підхід до читання Тори. У перерві між більярдом і коньяком.

Зізнаюсь, коли зрозумів, що все може бути серйозно – звертався до двох добрих знайомих, чиновників. Вибачався, що вперше в житті звертаюсь до них, не як до них, а як до євреїв. Просив вплинути на колег, щоб ті не маялися великими справами, а зосередилися на чомусь іншому.

Обидва, зрозумівши суть, радили мені «забити» на дурну історію, котра сама якось розсмокчеться.

Історія не розсмокталася. Знову телефонує Сергій Пасічник:

- Тільки пішли от представники єврейської спільноти. Погрожують подати до суду на тебе…

- Нехай подають, - відповідаю.

- А воно тобі треба?

- А що пропонуєш?

- Та візьми цей малюнок, і в якійсь програмі виправ «прокуратОру» на «прокуратУру»…

- Не можна так…Є ж карикатурист, авторське право…

- Я тебе благаю: виправ, і вони заспокоються…

Виправив "о" на "у". Справді заспокоїлися.

Парадокс у тому, що з лідерами єврейської спільноти Черкас мав теплі, приятельські відносини.

Але було одне життя, в якому ті були знаними лікарями та педагогами, що завжди приходили на допомогу. І було інше, де вони відчували себе професійними євреями. Що виявляли високу готовність образитися з меншого-ліпшого приводу.

До речі, карикатура про «прокуратОру» - звичайний приклад сатиричного зображення антисемітизму. І зараз би побачив там те, що і в 2015-му – сатиру на прокурорів. Безвідносно до національності.

Отже, уявити, як щойно підписаний Володимиром Зеленським закон про внесення змін до Кримінального Кодексу № 5110 може впроваджуватися в українське життя, - можу.

PS. Коли моя антисемітська історія добігла кінця, славно посиділи в квартирі гостинного Володимира Ізяславовича. Піднімаючи коньячний келих, він хитро дивиться, і пропонує випити за здоров’я нашого друга, «антисеміта Віктора». І додає через секунду: «Не чокаючись…».

Сміх у залі. Завіса.

Фото професора Володимира Унрода - на згадку.

Віктор Борисов