Взяти Полтаву
Чи варто їхати в Полтаву й залишити на її бруківці дві доби свого дорогоцінного життя? Однозначно – такі так…

З 1709 року звичайне українське містечко стало знаним у Європі через Полтавську битву. З того часу місто має бекграунд довжиною в понад 300 років. Сьогодні, після вторгнення Росії в 2014 році, Полтава імперська очевидно відступає перед Полтавою українською.
Це відчувається, перш за все, по мові спілкування. Для великих міст лівобережжя України нетипово, коли українська переважає російську. У Полтаві це співвідношення десь на рівні 60 на 40 (звісно, що до цього висновку не слід ставитися занадто серйозно, це поверхневе враження). Найголовніше, що українською тут розмовляє молодь та діти. І мами з татусями сюсюкають з малими теж переважно українською. За збереження тенденції українізація в Полтаві завершиться років за 10-15 абсолютною перемогою …
Місцеві в переважній масі – люб’язні й неагресивні. Напевне, чи не найголовніше досягнення, яким може пишатися Україна в останні 10-15 років – це зміни в сфері обслуговування. Якось зовні непомітно, але з цієї сфера повністю зникло радянське хамство.
Полтавські офіціанти, продавці, працівники музеїв і готелів – переважно молодь студентського віку. Виховані й привітні.
- Можу сподіватися, що моє замовлення ваше кухня зробить швидко? – запитую полтавську офіціантку.
- Звісно, можете - каже молоде дівчисько. І після паузи: «Аля я б на вашому місці цього не робила…».
- Вибачте, але фотографувати можна лише за окрему плату, - зупиняє працівниця музею-садиби Котляревського.
- А що робити з тим, що я нафоткав біля садиби? І абсолютно безкоштовно?
- Маєте совість, то оплатите за подвійним тарифом…
Дивимося одне на одного і починаємо сміятись.
Сонце, комфортні +15, відсутність вітру – щоб відчути Полтаву це саме те, що треба. Чутки про полтавські галушки – не перебільшення. Прощавайте залишки талії, але дуже смачно.
Благодушний настрій не зіпсують навіть таксисти, які професійно лають місцеву владу та полтавські дороги. Хоча, як на мене, їх би на місяць у Черкаси…
- «У нас майже всі речі – автентичні». Це – літня працівниця музею Полтавської битви. «Оце – справжній мундир полковника Преображенського полку, який носив Петро I …
Вставляю свої «5 копійок»: «Щось надто гарно він зберігся. Враження, що вчора пошили…»

- Так носилися з ним, як з писаною колодою…Все реставрували…Злодію цьому…
- Ну, - жартую, - все ж таки завдяки царю ви роботу маєте. Є родину чим прогодувати…
Але пані на гумор не налаштована. «Мало щось цей ваш цар нам платить…».
Відкрив рота сказати, що він все ж таки – ваш. Але…закрив рота.
Після завершення обов’язкової тур програми починаю довільну. Ховаю смартфон з Google Maps й блукаю вулицями, куди очі дивляться.
Час їхати на автобус. Викликаю таксі.
- Куди машину подавати?
- Сиджу в сквері. Поруч – пам’ятник Котляревському…
Пауза.
- Так, - каже оператор. – А поруч з вами є бізнес-центр?
- Чекайте, - відповідаю. – Поруч зі мною - Котляревський. Які ще мають бути орієнтири?

-…Так бізнес-центр там є?
Озираюся навкруги.
- Так, є…
- Тоді чекайте на смс!
Що робити, змінюється час, змінюються і орієнтири…
Півтори доби на те, щоб «взяти Полтаву» - цілком вистачить.
Нове місто – це як знайомство з новою пані. Щоб закохатись, не слід роздивлятися стрілки на колготках…

парк Котляревського

Те саме поле Полтавської битви

Курган на братській могилі російських воїнів. Їх загинуло 1 345-ть

Пам'ятник над братською могилою шведських воїнів. Загинуло від 6-ти до 7-ми тисяч

Ротонда, зведена до 200-річчя перемоги росіян у Полтавській битві

Свято-Успенський кафедральний собор

Музей-садиба Івана Котляревського

Корпусний сад
Віктор Борисов

З 1709 року звичайне українське містечко стало знаним у Європі через Полтавську битву. З того часу місто має бекграунд довжиною в понад 300 років. Сьогодні, після вторгнення Росії в 2014 році, Полтава імперська очевидно відступає перед Полтавою українською.
Це відчувається, перш за все, по мові спілкування. Для великих міст лівобережжя України нетипово, коли українська переважає російську. У Полтаві це співвідношення десь на рівні 60 на 40 (звісно, що до цього висновку не слід ставитися занадто серйозно, це поверхневе враження). Найголовніше, що українською тут розмовляє молодь та діти. І мами з татусями сюсюкають з малими теж переважно українською. За збереження тенденції українізація в Полтаві завершиться років за 10-15 абсолютною перемогою …
Місцеві в переважній масі – люб’язні й неагресивні. Напевне, чи не найголовніше досягнення, яким може пишатися Україна в останні 10-15 років – це зміни в сфері обслуговування. Якось зовні непомітно, але з цієї сфера повністю зникло радянське хамство.
Полтавські офіціанти, продавці, працівники музеїв і готелів – переважно молодь студентського віку. Виховані й привітні.
- Можу сподіватися, що моє замовлення ваше кухня зробить швидко? – запитую полтавську офіціантку.
- Звісно, можете - каже молоде дівчисько. І після паузи: «Аля я б на вашому місці цього не робила…».
- Вибачте, але фотографувати можна лише за окрему плату, - зупиняє працівниця музею-садиби Котляревського.
- А що робити з тим, що я нафоткав біля садиби? І абсолютно безкоштовно?
- Маєте совість, то оплатите за подвійним тарифом…
Дивимося одне на одного і починаємо сміятись.
Сонце, комфортні +15, відсутність вітру – щоб відчути Полтаву це саме те, що треба. Чутки про полтавські галушки – не перебільшення. Прощавайте залишки талії, але дуже смачно.
Благодушний настрій не зіпсують навіть таксисти, які професійно лають місцеву владу та полтавські дороги. Хоча, як на мене, їх би на місяць у Черкаси…
- «У нас майже всі речі – автентичні». Це – літня працівниця музею Полтавської битви. «Оце – справжній мундир полковника Преображенського полку, який носив Петро I …
Вставляю свої «5 копійок»: «Щось надто гарно він зберігся. Враження, що вчора пошили…»

- Так носилися з ним, як з писаною колодою…Все реставрували…Злодію цьому…
- Ну, - жартую, - все ж таки завдяки царю ви роботу маєте. Є родину чим прогодувати…
Але пані на гумор не налаштована. «Мало щось цей ваш цар нам платить…».
Відкрив рота сказати, що він все ж таки – ваш. Але…закрив рота.
Після завершення обов’язкової тур програми починаю довільну. Ховаю смартфон з Google Maps й блукаю вулицями, куди очі дивляться.
Час їхати на автобус. Викликаю таксі.
- Куди машину подавати?
- Сиджу в сквері. Поруч – пам’ятник Котляревському…
Пауза.
- Так, - каже оператор. – А поруч з вами є бізнес-центр?
- Чекайте, - відповідаю. – Поруч зі мною - Котляревський. Які ще мають бути орієнтири?

-…Так бізнес-центр там є?
Озираюся навкруги.
- Так, є…
- Тоді чекайте на смс!
Що робити, змінюється час, змінюються і орієнтири…
Півтори доби на те, щоб «взяти Полтаву» - цілком вистачить.
Нове місто – це як знайомство з новою пані. Щоб закохатись, не слід роздивлятися стрілки на колготках…

парк Котляревського

Те саме поле Полтавської битви

Курган на братській могилі російських воїнів. Їх загинуло 1 345-ть

Пам'ятник над братською могилою шведських воїнів. Загинуло від 6-ти до 7-ми тисяч

Ротонда, зведена до 200-річчя перемоги росіян у Полтавській битві

Свято-Успенський кафедральний собор

Музей-садиба Івана Котляревського

Корпусний сад
Віктор Борисов
08.10.2018 18:30
Якщо знайшли помилку - повідомте нам, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter