Чому "шкільному автобусу" байдуже до дітей?

Чому "шкільному автобусу" байдуже до дітей? Щоб потрапити до школи дітям із села Буда-Макіївка Смілянського району треба не лише втомитися, але й змокнути під дощем, намочити ноги та змерзнути від холоду. Бо шкільний автобус, який повинен їх доставляти до навчального закладу у сусідню Макіївку, забирає школярів не з центру їхнього села, а далеко за ним.

Діти самотужки долають шлях від рідної хати аж за село. Там, біля залізничного переїзду, вони й чекають шкільний автобус. Під відкритим небом, на протягах, в дощ, сніг, вітер та мороз.

Автобус зупиняється за переїздом, і педагог, котра ним приїжджає з Макіївки, переводить школярів через залізницю. Перед уроками, і після них.

Буда-Макіївка – село невелике, там проживає всього 150 жителів. У Макіївку шкільним автобусом їздять більше 20 хлопчиків та дівчаток. Не тільки школярі, але й ті малюки, які ходять у дитячий садок.

« І така важка дорога до школи для них –справжній стрес», – обурюється Людмила Жижка, жителька Буди, яку недавно обрали головою Макіївської сільської ради, в яку входить і село Буда-Макіївка.

«Кожен ранок моїм двом дітям, які ходять у третій та п’ятий класи, треба вийти з дому о 6.35, ще 35 хвилин їм необхідно, аби пройти три кілометри до переїзду, за яким стоїть шкільний автобус», – додає житель Буди Роман Бурдужа.

Чоловік працює в райцентрі, тож відвезти дітей до переїзду у нього немає можливості. І така нервова та напружена ситуація у багатьох сільських родинах –батьки переживають за дітей, їхнє здоров’я та безпеку.

«Торік автобус два місяці не ходив взагалі, чи пального не було, чи з акумулятором проблеми, точно не скажу, але батьки по черзі змушені були возити дітей до школи», – ступає в розмову й Оксана Зайва, мама двох доньок-школярок, 6 та 11 років. Вона каже, в селі обурені тим, що чиновники їх не чують і про дітей не дбають, прикриваючись приписом з ДАІ.

Але так у Буді, наголошують люди, було не завжди. Ще два роки тому шкільний автобус їздив із Макіївки до їхнього села справно. Він зупинявся у центрі і там забирав дітвору. Та одного дня, коли випав невеликий сніжок, водій автобусу «завередував». Чоловік заявив, що шлях слизький і під гірку не можна виїхати.

«Легкові автомобілі їдуть, а йому слизько. Та в нас дорога не гірша , ніж у самій Макіївці!», – дивується Оксана Зайва.

З того самого дня, пояснює вона, діставатися до шкільного автобуса – це стало щоденною проблемою лише учнів та їхніх батьків. З горем пополам пройшла зима, а весною, коли танули сніги і діти по дорозі до переїзду почали приходити з мокрими ногами, батьки вирішили, як вони кажуть, «поговорити з водієм, як з людиною».

«Але він нам заявив, що не поїде в село, бо там квашня на дорозі», – згадує Оксана Зайва. То виходить, не приховує емоцій жінка, йому квашня, а нашим малим дітям йти пішки, намочувати ноги і цілий день на уроках сидіти у мокрому взутті – це нормально?

Достукатися до водія батькам не вдалося. Зате він пообіцяв їм дістати припис районного ДАІ про заборону переїжджати переїзд. Тож у серпні минулого року, за підписом старшого інспектора з технічного нагляду Павла Нестеренка, той папір їм і вручили. У ньому чорним по білому йшлося про те, що перевезення дітей через залізничний переїзд заборонено у зв’язку з тим, що він нерегульований.

«Нам не пояснили, чим наш переїзд такий небезпечний, хоча звукова і світлова сигналізація там працює постійно і таких переїздів в Україні половина», – дивується Роман Бурдужа. Він каже, що їздив з ксерокопією до пана Нестеренка, аби почути аргументацію такої заборони, але так її й не отримав. Зате почув від нього пораду звертатися за роз’ясненнями в обласну ДАІ, а ще зізнання, що водій боїться їхати через переїзд, бо не дай Боже, що з дітьми станеться, хто тоді винним буде? Словом, фобія водія, який, до речі, на шкільному автобусі вже не працює, передалася і представникам районної ДАІ.

Не домігшись ніяких зрушень, батьки почали стукати й у інші двері. Вони ходили до директора Макіївської школи, в районний відділ освіти, писали тодішньому народному депутату від Смілянщини Віктору Тимошенку, а пізніше зверталися ще й до новообраного нардепа Сергія Рудика. Але ніхто не зреагував, дитячі проблеми нікого не зачепили.

Натомість чиновники дружно відмахувалися від настирливих батьків і традиційно забалакували проблему, вишукуючи відмовки про те, що на переїзді погана видимість, що там треба робити регульований переїзд, тощо. І це при тому, що нині по цьому відрізку залізниці щоденно їздять лише два дизеля і через день «ходить» один пасажирський поїзд.

Тож поки чиновники перестраховуються, воліють особливо не ворушитися у своїх кріслах, аби не брати відповідальність на себе, сільські діти із Буда-Макіївка й далі втомлюються та мерзнуть. А на порозі нова зима.

Софія Петрів
26.11.2015 11:50
Якщо знайшли помилку - повідомте нам, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter