Щодо історії, про яку – нижче, то нічого стверджувати не збираємося, лише ставимо питання– хто є ху в умовах воєнного стану...

Отже, в серпні 2024 року було повідомлено про початок будівництва захисної споруди подвійного призначення з захисними властивостями протирадіаційного укриття в Смілянському дитячому будинку-інтернаті.

Тут проживає та виховується до 250 дітей та людей з особливими потребами, віком від 4-х до 35-ти років. Кожен з них потребує підвищеної уваги, бо перебуває в безпорадному стані.

Ініціатором будівництва протирадіаційного укриття виступив Департамент соціального захисту населення Черкаської ОВА. Цей же Департамент є виконавцем всіх робіт.

Орієнтовний бюджет будівництва укриття був запланований в обсязі 80 мільйонів гривень з бюджету Черкаської області. Завершитися будівництво повинні до серпня 2025 року (подробиці =UA71080390000078978]тут).

Всі правильні та сповнені пафосу вислови відносно турботи про особливих дітей – опускаємо. Є нюанси. Про які геть не йдеться в жодних документах.
Отже, з усього контингенту тутешнього дитячого будинку-інтернату близько 40 вихованців - лежачі. Було б логічно передбачити в проекті шляхи швидкого й комфортного транспортування таких пацієнтів з палат, де вони постійно перебувають – вниз, в укриття. А потім, з підземного укриття – в палати.

Тільки ні про які такі «прибамбаси» взагалі не йдеться. Рухатися вниз, до підвалу – він же захисна споруда подвійного призначення - вихованцям доведеться по звичайним східцям.

При цьому важливо, що на відділення з 40-ма лежачими вихованцями – лише одна чергова нянечка (медсестра). І це не вада конкретного будинку-інтернату. Тут затверджено штат (звісно, затверджений ще до війни), відповідно до якого керівництво винаймає працівників.

Якщо повітряну тривогу оголошують вночі, то одна нянечка відповідає за те, щоб перевезти всі 40 лежачих дітей та дорослих вниз. На візках, ношах і руками. По східцях. А потім – всіх підняти нагору. Якщо ж повітряні тривоги лунатимуть, як у нас буває щодня – по кілька разів за ніч, то від подібного навантаження «загнеться» навіть найкращий стронгмен світу Василь Вірастюк.

Щоб вирішити проблему, слід було ще на початковій стадії затвердження проекту:

а) винайти технічне рішення, як 40 лежачих та маломобільних людей швидко доставляти в підвальне сховище та – назад у палати;

б) за рахунок тих 80-ти мільйонів гривень дати можливість інтернату значно збільшити штат працівників, щоб їхні вихованці мали можливість убезпечитися під час ворожих нальотів.

Але про такі дрібниці під час такого масштабного проекту не подумали. Як часто у нас буває, освоїти кошти важливіше, ніж зосереджуватися на деталях.

Як виходитимуть з такого становища в Смілянському дитячому будинку-інтернаті? З вирогідністю 99,99 % так само. як і тепер. Тобто, ніяк. З вірою, що сьогодні – пощастить і пронесе.

Можна зазначити, що решта вихованців інтернату, які пересуваються самостійно, до укриття таки потраплятимуть. Так, все вірно. Але навіщо ж тоді виділяти з обласного бюджету аж 80 мільйонів гривень на масштабний проект з «нуля», наперед розуміючи, що скористатися ним зможуть не всі пацієнти?

Це ефективне витрачання коштів під час війни? Чи – просто освоєння коштів з національним українським колоритом?

Сергій Цюрюпа