22 липня на NGL.media з’явилося журналістське розслідування Мар’яни Вербовської й Наталі Онисько «Викрадачі дітей». У ньому йдеться про діяльність ГО «Батько має право», яка в тексті охарактеризована як така, що « має всі ознаки розгалуженої, але закритої секти» (прочитати розслідування тут).

Розслідувачкам вдалося знайти в Україні 72 жінок, в яких колишні чоловіки викрали неповнолітніх дітей.

«Організація має харизматичного лідера, залежність від себе «віруючих» і неухильне виконання його настанов», - вважають журналістки.

Харизматичний лідер ГО – це уродженець Черкас Олександр Швець. Він оперативно відреагував на розслідування NGL.media.

Швець: "Гарна реклама. Як завжди журналюшки, які роблять бабам матеріал за бабло, опосередковано роблять гарну справу, а саме: популяризують діяльність ГО "Батько має право". Більше батьків дізнається, що їх права порушуються колишніми м*ндалінами".

Доля любить гірко посміхатися. Трудовий шлях «харізматичного лідера» починався в Черкаському центрі USAID. Там ми й познайомилися і кілька років частенько бачилися

Харизми тоді в ньому не було ніякої. Сашко був чемним, гречним, до біса політкоректним, як і всі українці, що працювали в спільних з американцями проектах. Уявити тоді, що Швець лаятиметься на всю країну й світ, як портовий докер , -було неможливо…

Далі шляхи з ним розійшлися. Інколи бачив по ТВ сюжети, як Швець ганявся по Україні за своєю маленькою донькою, яку забрала з собою мама після розлучення. Співчував йому, бо паралельно в житті сам переживав аналогічні події.

У «Викрадачах дітей» є розповідь про трагічну сімейну драму Олександра (тому переказувати не буду). Його екс-дружина Дарія Медова вважається зниклою безвісти.

Піднімати тему, яку пропустив крізь душу сам, важко. В такій ситуації практично неможливо залишатися неупередженим.

Однак наважуюсь на коментар, обидві сторони чимало не договорюють.

Журналістки NGL.media зробили якісне розслідування про розгалужену діяльність ГО «Батько має право». Проте видно, що його робили перш за все жінки, а вже потім - журналістки.

Швець і члени його ГО щиро вірять (припускаю) в те, що ведуть боротьбу з несправедливістю. Однак ця боротьба грунтується на ненависті…
По суті проблеми.

Комусь вдається розлучитися по-людськи. І діти, хоч і з травмами, продовжують бачитися з обома батьками.

Хтось розійшовся зі скандалом та італійськими пристрастями. Не пробачив. І почав будувати те, що дипломати називають «сильною переговорною позицією».

В українських реаліях сильну переговорну позицію має той, хто на момент розлучення зберіг контроль над дитиною. В абсолютній більшості випадків це жінки.
Дитина поволі перетворюється на важіль впливу, спосіб шантажу. По-перше, шантажу фінансового. По-друге, шантажу морального.

В Україні нормальне, адекватне сімейне законодавство. Біда в тому, що в ньому багато шпарин. І в судах, комісіях по правам дитини тато має суто теоретичні шанси довести, що він має таке ж право на виховання дитини, як і мама.

Якщо жінка не зловживає спиртним та наркотою, не веде антисоціальний спосіб життя, суд стає на бік жінки. В більшості ситуацій, коли спілкування дитини з батьком штучно обмежується.

Що зробив Швець? Можливо, першим в Україні він «віддзеркалив» ситуацію, і – зробив з власного болю – бізнес.

Лише нюанси його бізнесу такі, що його ГО мала б називатися не «Батько має право», а «Батько теж має право на свавілля».

Судячи з тексту розслідування, побудована схема, за якою дітей викрадають у матусь, вивозять в невідоме для матусь місце, впродовж тривалого часу жінки просто не знають, де їхні діти.

За все цей час вже батько формує «сильну переговорну позицію». Коли малий або мала кілька років живе з батьком і бачить тільки батька, то судові перспективи для такої справи (якщо суд буде) вже геть інші.

Лом проти лому. Свавілля проти свавілля.

В умовах, коли суду в Україні не існує, коли з суддею можна узгодити будь-яке рішення, українські батьки завдають удар у відповідь.

Тому заява Швеця, що розслідування «Викрадачі дітей» - це реклама для нього – стовідсоткова правда. В країні, де рівні права батька та матері на виховання дитини після розлучення – лише на папері, клієнтів в нього чимало. І після такої реклами буде більше.

І тут – фінальний аспект, про який мовчить вже сам Швець.

Вкрай недалекоглядно доводити право на любов до дитини ненавистю до її матері. Це міна уповільненої дії під завтра, під доросле життя твоєї малого або малої.

Ненависть руйнівна й для тебе, що можна побачити по самому Швецю, якій в його практично юнацькі 48-м схожий на сивочолого ченця з монастиря Шаолінь.

Право на дитину мають обоє батьків. Гарантом цього в Україні повинен бути незалежний суд. Якщо незалежний суд існує на виключно на папері, то на арену виходить ГО Швеця. батько теж має право на свавілля. Мільйонер має шанси стати мільярдером.

Віктор Борисов