Чужа серед своїх, своя серед чужих

«Наша перша зустріч з Анжелікою була дуже емоційною. У мене самого четверо синів, а тут я мав зустрітися зі своєю майбутньою донькою, і ще такою особливою. Я був знервований і трохи наляканий. Працівники дитячого будинку були дуже привітні до нас і допомогли нам заспокоїтись. Через п’ять хвилин чудова маленька дівчинка з великими карими очима з’явилась у дверях, посміхаючись. Вона зразу ж сіла мені на коліна і взяла мене за обидві руки. І з кожною хвилиною я заспокоювався. Я полюбив її зразу. І зараз тут в США у мене таке враження, наче вона завжди тут була. Вона моя донька. І я її дуже люблю» - каже Кайл Дельвойет.

Не взяли американку – вдочерили черкащанку
Для того, щоб американське подружжя змогло взяти до себе цю дівчинку, їм знадобилося 7 місяців, 53 документи, які важили близько 1,5 кг. Поштові витрати склали 430 доларів, юридична легалізація документів 530 доларів. Загальна сума удочеріння склала близько 25 000 американських доларів (сюди входить плата українському приватному агентству з усиновлення, переліт і проживання майбутніх батьків та плата за юридичні документи, необхідні для усиновлення).
Чужа серед своїх, своя серед чужих

Кайл та його дружина Джоді звертались до приватного українського агентства, яке спеціалізується на тому, щоб зробити доступним усиновлення дітей з особливими потребами для родин з усього світу. Здається, що послуги дорогі, але робота з українськими агентствами набагато дешевша і менш складна ніж з американськими агентствами чи американськими юристами. Американський уряд поверне 13 000 доларів сім’ї після того, як вона надасть всі чеки і довідки про витрати.
У США також є діти з особливими потребами для усиновлення, але вони майже завжди знаходять родину. Багато американських родин не мають часу й сил для того, щоб заповнити складні форми для усиновлення дітей з інших країн, тому Кайл та Джоді вирішили: нехай американських дітей всиновлюють американці, яким недоступне іноземне усиновлення.
Зараз Анжеліка щаслива у новій родині і має чотирьох братиків.
Чужа серед своїх, своя серед чужих


Мати дитину з синдромом Дауна - соромно?

Як так сталося, що Анжеліка опинилась у дитячому будинку? На думку Кайла, в Україні існує прикрий соціальний стереотип і негативне ставлення до тих родин, які мають дитину з синдромом Дауна. Держава фінансово майже не підтримує родини з дітьми із синдромом, немає спеціалізованих шкіл або установ для їх розвитку, а це означає, що мати дитини із синдромом Дауна повинна піти з роботи і повністю 100 % свого часу віддавати опіці над нею. Це відіб’ється на фінансовому стані усієї родини.
Мабуть, переважно саме з цих причин українські батьки відмовилися від Анжеліки. Перебуваючи 3 місяці в Україні, Кайл довідався, що поява батьків з дітьми із синдромом Дауна на публіці не бажана. У такому випадку сім’ї не можуть пiти разом з дитиною у ресторан, магазин чи навіть у церкву
Але іноді таке трапляється і в США. Американській родині, яка проживає поруч з Кайлом та усиновила хлопчика з синдромом, було дозволено ходити тільки в один ресторан у районі. Власники ж інших ресторанів, кафе сказали, що їх поява не бажана у цьому закладі.

Що б чекало на Анжеліку в Україні?

В Україні, якщо дітей з особливими потребами не усиновляють до визначеного віку, їх направляють у спеціальні установи. Перша установа для тих, кому від 5 до 25 років. «Моя б чудова п’ятирічна донька мала б бути направлена до такої установи, - каже Кайл, - до інших дітей з різними вадами (шизофренія, роздвоєння особистості тощо) і жила б там до 25 років. Потім її б відправили до установи, у якій перебувають від 25 років і більше. Через це вона все життя була б позбавлена спілкування з оточуючим світом, соціумом, не мала б навіть натяку на самостійне прийняття рішень. Таким чином ми відчули, що удочеріння Анжели – це акт соціальної справедливості. Ми вирішили її удочерити, щоб дати їй все те, чого вона не отримала б в Україні, перебуваючи у спеціальному закладі.
Чужа серед своїх, своя серед чужих

У США люди з обмеженими можливостями можуть робити все що завгодно. По американському телебаченню показували молоду людину з синдромом Дауна, який є власником ресторану. Є молоді люди з синдромом актори, і навіть моделі. Досить ймовірно, що Анжела уже у свої 20 буде дуже незалежною, матиме власне помешкання, роботу, можливо вона навіть одружиться і матимете власну сім’ю. Звісно це не гарантовано, але це можливо. Але безумовно є багато соціальних можливостей для неї в США, включаючи навіть Спеціальну Олімпіаду та клуби за інтересами.

Кайл вважає, що українська родина Анжели чудові люди, вони дуже люблять її, і для них було дуже важко бачити, що вона їде. Але в той же час вони розуміли, що найкращі можливості у неї будуть в США. Справа у тому, що дуже часто діти з синдромом Дауна мають багато супутніх хвороб і лікування може бути дуже дорогим. Вже зараз Кайл планує операцію на серці Анжели, бо та, яку робили в Україні у 2010 році не дала бажаних результатів.
На думку Кайла, неправильно говорити, що в США ніхто не відмовляється від дітей з синдромом Дауна. Технічний прогрес зараз дозволяє лікарям знати заздалегідь, з якими вадами може народитися дитина. Як результат 92% дітей з синдромом Дауна вбивають під час аборту замість того, щоб віддавати їх до дитячих будинків. У всякому разі Кайл вважає, що українці більш порядні і народжують таких дітей, дають Богу змогу знайти найкращі можливості для дитини.

За 2 місяці в США Анжела навчилася розмовляти

Зараз Анжеліка вже 8 тижнів як в США і знає 10 англійських слів: вгору, любов, будь ласка, дякую, добре, тато, мама, їсти, більше, собака, та 20 англійських слів може показати жестами, а до того вона зовсім не говорила. Зустрічі зі спеціалістами двічі на тиждень допомагають їй розвиватись і підготуватись до школи, в яку вона піде наступного року.
Вона швидко інтегрувалась у сім’ю і брати люблять її: граються з нею, вчать разом з нею мову жестів. Анжела зустрічає багато нових людей, зразу йде на контакт з ними, відкрита у спілкуванні на її рівні розвитку.
- У США для батьків, які залишають дітей з синдромом Дауна, існує державна стипендія в залежності від доходів сім’ї, багато освітніх та груп підтримки. Наприклад, Анжела вже зараз має освітні переваги, які включають безкоштовну підготовку до школи, спеціальних викладачів, яким платить уряд Штату, які приходять додому і працюють з нею і нами, щоб допомогти у розвитку мовлення, покращити моторику та навчити виконувати основні завдання. Таких дітей люблять і приймають майже скрізь, тому що вони милі, люблячі, легкі, світлі, приємні у спілкування, тому їх і називають «сонячні діти», - каже Кайл.



САМІ СОБІ РЯТІВНИКИ
Зустріч з координаторами у Черкаській області Всеукраїнської благодійної організації «Даун Синдром» сім’єю Заболотних підтвердила слова Кайла щодо відмови більшості українських батьків від дітей з синдромом Дауна.
«Останні п’ять років ситуація таки змінилася на краще, - каже Сергій Заболотний. - Але ще багато чого треба зробити задля соціальної адаптації особливих дітей для їх життя у суспільстві. В областях України є велика потреба в дефектологах, які б спеціалізувалися саме на роботі з дітьми з синдромом Дауна. Також необхідно створити у Черкасах центр денної опіки для таких дітей, де б ними займалися спеціально підготовлені педагоги».
В Україні з 2003 року активно працює Всеукраїнська благодійна організація «Даун Синдром», яка усіляко підтримує сім’ї з особливими дітьми, направляє українських спеціалістів для навчання до Москви. Але на жаль, це все у Києві. На рівні Черкас та області немає таких спеціалістів.
«Я знаю, тільки 10 сімей у Черкасах, у яких є особливі дітки, - долучається до розмови Оксана Заболотна. - Думаю, їх набагато більше, як вони долають труднощі? Ми сподіваємося, що ця стаття посприяє батькам знайти одне одного, об’єднатися у потужну групу, яка б змогла допомагати вирішувати проблемні питання розвитку дітей з синдромом Дауна, підтримати сім’ї.
Всі координати можна знайти на сайті http://downsyndrome.org.ua , де також активно діє форум батьків з усієї України».
30.05.2012 11:15

Автор: Галина Корнієнко
Якщо знайшли помилку - повідомте нам, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter