У суботу ввечері вирішив, що нарешті напишу щось схоже на те, чому колись вчився. Подивився виставу «Лимерівна», яку представили в нашому драмтеатрі актори Полтавського драматичного театру ім. Гоголя.

Попри те, що Панас Мирний то, м’яко кажучи, не Шекспір, і сюжет на сцені дрімав, а не розкручувався, режисер Сергій Ридванецький дав простір фантазії, актори грали розкуто й витягнули з матеріалу значно більше, ніж витягувалося…

Аплодисменти, пафосні промови по завершенню, аплодисменти…

…У цей же час в кварталі від драмтеатру, на сцені Черкаської філармонії, проходив концерт коміка Антона Тимошенка. Усі входи були блоковані працівниками ТЦК (відео від 18000 – тут). У глядачів чоловічої статі перевіряли документи. Швидше за все, на заваді аналогічній облаві в драмтеатрі стала присутність у глядацькій залі голови ОВА Табурця…

У п’ятницю ввечері аналогічна акція відбулася в Києві біля палацу «Україна» після концерту «Океану Ельзи» (відео тут). Масові облави на потенційних поповнювачів «людського ресурсу» на фронті проходили в Дніпрі (дивитися відео), Львові (відео тут), в інших містах.

Упевнений, що в будь-якій ситуації не слід припиняти спроби достукатися до розуму.

Ні, не працівників українських військоматів (вони ж – ТЦК). Кожен розуміє, що тецекашники діють за наказом.

Вся відповідальність на тих, хто віддає накази на такі показові облави. А це Верховний головнокомандувач Зеленський, міністр оборони Умеров, керівництво Генштабу та Сухопутних військ. Вони мовчать, дистанціюючись від непопулярних дій, даючи можливість людям акумулювати гнів на працівниках військоматів.
Безумовно, що візити в концертні й філармонійні фойє з перевіркою військово-облікових документів у глядачів – демонстраційно-показова акція. Розрахована на поширення безкоштовної реклами «мобілізаційних заходів» у соцмережах та ЗМІ. Кого не «в’язали», той знімав все на відео й викладав в Інтернет. Свідоме й показове залякування. Й пусті глядацькі зали в українських містах вже завтра, як реакція на «закошмарювання» людей– лише квіточки…

Григорій Померанц в 60-ті роки минулого століття, відповідаючи якось на грубий лист Солженіцина, написав письменнику: стиль полеміки важливіший за предмет полеміки.

У нашому випадку так само: методи, якими вже третій рік в Україні проводять мобілізацію, важливіші за мету мобілізації.

Щоб кожен українець погодився захищати держави від агресії, він має точно розуміти ціль війни, усвідомлювати, що він захищає справедливу державу.

А чи існує зараз різниця між агресором (Росією) та об’єктом агресії (Україною)? Чи справді в нашій державі «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека - найвища соціальна цінність»(ст. 3 Конституції України)? Чи дійсно «Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян…» (ст. 17 КУ)? Чи справді Україна залишається державою, в якій «кожен має право на повагу до його гідності» (ст. 28 КУ), де «кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність і де ніхто не може … триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду» (ст. 29 КУ)?

Якщо ставку зроблено на насильство, то навіщо дивуватися словам міністра освіти Оксена Лісового, який днями сказав, що Україну масово залишають школярі випускних класів. За кордоном, в українських посольствах, лежить вже півмільйона заяв людей на відмову від українського громадянства.

Здається, очевидно, що прямо зараз, в щоденному режимі має бути пряма комунікація між владою та українцями. Це має бути відвертий діалог. Із Зеленським, Шмигалем, Стефанчуком, Умеровим…

Адже піна на губах янгола, який бореться за «перемогу добра» - ознака неправоти.

Олександр Арабач