На 111-й день російського нападу на Україну…Те, що в планах загарбників мало б закінчитися взяттям Києва – на 3-4 день, Львову – через місяць, розтягнулося в часі. І то - дуже м’яко кажучи.

Що має на сьогоднішній день Україна? Ми зберегли державний суверенітет, але приблизно 20 % території – під окупацією. Близько 14 мільйонів українців покинули свої домівки, але понад 20 мільйонів мають можливість почуватися майже як до війни. З поправкою на повітряні тривоги...

Життя в Донецькій, Луганській, Миколаївській, Херсонській та Дніпропетровській областях триває. Але з поправкою на те, що кожної секунди на голову будь-кого може впасти авіабомба, прилетіти - ракета чи снаряд.

2022 року нам пророкують 45 % падіння ВВП та річну інфляцію на рівні 20 %. Але , за виключенням окупованої частини Херсонщини, ми продовжуємо ходити в українські магазини, купляти українські продукти та розплачуватися за них гривнями, не рублями.

Українці закохалися в ЗСУ. Після приниження в 2014 році в Криму українська армія сьогодні – найпопулярніша інституція в країні. Гортаючи в голові сторінки історії, одразу й не пригадаєш, коли , в якій країні, і в який історичний період футбольні вболівальники на трибунах, замість скандування назви своєї команди чи країни, в єдиному пориві скандували кричали у підтримку своїх Збройних Сил.

Ми побачили, що просто поруч з нами живуть десятки тисяч самовідданих людей, які вже 4-й місяць віддають всі сили для фронту. Займаються волонтерством. Плетуть маскувальні сітки. Печуть пиріжки. Примудряються збирати шалені кошти у поміч військовим.

При цьому тисячі людей, тих, що з Україною в серці, - повтікали з країни…

В Україні у стилі галопу триває дерусифікація. З наших міст зникають пушкіни, крилови, терешкови й льви миколайовичі толсті. Ніякий Ален Далес з його хрестоматійним планом розвалу СРСР і гадки не мав, що він – пігмей на тлі великого Цабе з руйнування вщент дружби між колись близькими народами – путіна.

Ми зрозуміли, що в найближчі роки та десятиліття найщиріші друзі України – Польша, Литва, Великобританія, Литва й Латвія. Неохоче, але «доїжджаємо» до того, що Україні поки що не може запропонувати «старій Європі» - Німеччині, Франції та Італії - те, що вони мають від росії. Саме тому – телефонний казус Макрона, девіантна поведінка Шольца, цинічний мир в 4 етапи від Уряду Італії…

Ми бачимо, що наша влада – небездоганна. Що їй, особливо останніми тижнями, не вистачає інтелектуальної складової у перемовинах з багатьма світовими лідерами. Але якби Зеленський 24 лютого вчинив як колишній президент Афганістану Ашраф Гані, котрий накивав п’ятами з Кабулу після наступу талібів, - в Черкасах на Криваліївці бойові буряти б давно пороздавали усім паспорти з двоголовим орлом…

Найтяжче усвідомлення й найтяжче й виписати. Вороття до безтурботного життя в Україні не буде довго. Нашому поколінню, нашим дітям доведеться виплачувати по векселям за безкровний розпад СРСР в 1991 році. Імперія боляче смикнула Україну в 2014-му, а в 2022-му – відкинула в бік усі пристойності.

Ми надовго перейшли в режим Ізраїлю. Так, ми зупинили Імперію, але встояти Україна зможе через роки виснажливої боротьби. Зокрема, зі своїми ментальними недоліками, безтурботністю та схильністю любити Неньку до нестями, але реально - працювати на власне шалє в швейцарських Альпах.

Чим сторіччя цікавіше для історика, тим сумніше для сучасника. Ми час власного життя не обирали. Щоб зберегти Україну, зберегти себе в Україні доведеться жертвувати, втрачати, впадати у відчай, депресувати, але, попри все, - боротися.

Бо завтра – 112-й день, далеко-далеко не останній день війни…

Віктор Борисов