Важко не помітити синхронність, з якою лідери України та Росії втрачають підтримку серед власного населення. Звісно, між агресором і лідером країни, що обороняється, не може ставити знак рівності. Але логіка історії інколи доволі іронічна: реальність ніби підштовхує до порівняння тих, що апріорі не мав би порівнюватися...

Падіння рівня довіри до Зеленського зафіксував навіть лояльний до українського президента КМІС. У квітні 2026-го рівень довіри українців до Володимира Олександровича, порівняно з березнем, впав з 62 -х до 58-ми відсотків.

Падіння підтримки Путіна фіксують провідні соціологічні служби Росії. Так, ВЦИОМ фіксує падіння довіри до нього сім тижнів поспіль. Останнє дослідження наприкінці квітня засвідчило, що 24,01 % опитаних росіян не довіряють своєму президенту, 23,3 % - погано оцінюють його роботу.

І хоча понад 50 % опитаних в Україні та Росії своїх лідерів поки підтримують, варто зробити поправку на традиційні сумніви, які викликають дані соціологічних служб в авторитарних країнах.

Проблеми Путіна навесні 2026-го збільшуються, як снігова куля. Падіння ВВП та катастрофічні втрати на фронті - на фоні зупинки окупаціійних звитяг його вояків. Бомбардування російської нафтопереробної галузі українськими БпЛА призвели як до кризи в самій галузі, так і до зростання незадоволення населення нездатністю Путіна убезпечити своїх громадян. Останньою краплею путінських нещасть стало навіть не те, що світ перебуває у передчутті його переляканої мармизи на Красній площі 9 травня. Ще жорсткішою є інформація розвідки однієї з європейських країн (дані оприлюднила сьогодні CNN). Путін панічно боїться заколоту з боку власних військових та смерті з боку не українського, а саме російського дрона…

Проблеми Зеленського пов’язані переважно з разючими репутаційними втратами. Добре, що ситуація на фронті стабілізована, і, завдяки прориву у розвитку безпілотних технологій, Україна зупинила просування окупантів. Вдалося розблокувати виплату 90 млрд. євро кредиту від ЄС. Енергетики демонструють дива, відновлюючи енергоспоживання після щоденних російських атак. Тільки от сам Володимир Зеленський значну частину часу перебуває за межами України, всередині якої до президента – безліч питань. Найважливіше могло прозвучати так: чому більшість соратників, з якими Володимир Олександрович прийшов у владу, або:

- відсторонені і піддають його нищівній критиці (Дмитро Разумков, Андрій Богдан, Юлія Мендель);

- сидять за гратами (Ігор Коломойський);

- звільнені через «прорахунки в роботі» і не притягнуті до відповідальності (Іван Баканов, Андрій Єрмак, Олексій Резніков, Олексій Данилов);

- наживаються на війні (Тимур Міндіч, Олександр Цукерман, Олексій Чернишов, Герман Галущенко);

- перебувають під шквалом громадського обурення через участь в сумнівних оборудках(Сергій Шефір, Рустем Умєров).

Відштовхуючись від скандалів, пов’язаних із вищезгаданими персонами, мовчання Зеленського грає проти нього. Це ще м’яко кажучи.

Парадокс, що понад 4 роки війни між Росією та Україною призвели до суттєвого корегування надій лідерів на місце в історії.

Путін мріяв увійти «вписатися в підручники» збирачем «ісконних» земель. Кимось рівним за масштабом Петру I та Катерині II. Зеленський відверто претендував на місце «українського Черчилля», рятівника нації, надії демократичного світу.

Але станом на зараз обидва президенти підстав для компліментарних асоціацій в майбутньому не дають. Путіну до Гааги б не потрапити, від розлючених «шойгу» убезпечитись та не відчути на собі всі принади російського бунту – безглуздого та нещадного.

Зеленський же…Здається, що потенціалу для зростання у нього не простежується впродовж вже тривалого часу…

Геннадій Саприкін