Приголомшливий факт: на 1 вересня до РФ незаконно вивезли понад 744 тисячі українських дітей. Таке заявляє радниця - уповноважена президента України з прав дитини та дитячої реабілітації Дар'я Герасимчук. До України вдалося повернути лише 386 дітей…

Як там пояснював Путін? Ніби робилося це для порятунку українських дітей від звірств українських нацистів? Хоча з тими «нацистами» діти безпроблемно жили до того моменту, поки до них не прийшли «визволителі», зруйнували їхні міста й села, повбивали десятки тисяч людей.

Не слід вважати, що організований вивіз дітей з тимчасово окупованих територій – спонтанний крок агресора. Дітей вивозили з областей, що умовно входять до так званої «радянської України». Це Донецька, Луганська, Харківська, Херсонська та Запорізька області.

У цих регіонах, особливо в містах, в побуті та повсякденному спілкуванні панує російська мова. Проте діти, звісно, навчаються переважно в українських школах. У більшості з них формувався менталітет громадянина України, при цьому багато з них були російськомовними.

Пригадую 24 серпня 2021 року, останній рік перед нападом путіністів. Ходив вулицями Одеси, радів тисячам дітлахів, які зійшлися на Дерибасівську. У вишиванках, усміхнені, щасливі. З багатьма поруч – тато з мамою. І на 90 % - це російськомовні діти.

Проте на ментальному рівні переважна більшість з них – громадяни України. За умови, що й далі житимуть в Україні, перебуватимуть в українському інформаційному просторі, навчаючись в українських школах та університетах.

У разі, якщо дітей з цих регіонів силоміць висмикнути зі звичного для них середовища, вивезти кудись у Сибір чи на Далекий Схід, почати промивати мізки соловйовими та скабєєвими – результати будуть невтішні.

Дитяча психіка – пластилін. Підлітковою свідомістю легко маніпулювати. З їхнього життя приберуть українську мову, книжку, щодня годуватимуть галасливою пропагандою і жорстко стежитимуть за тим, щоб між собою вони не говорили «хохляцькою». Хоча чому це пишу в минулому часі? Вже прибрали. Вже годують. Стежать. І ніякого зв’язку з батьківщиною через соцмережі.

Що найуразливіше для нас, це те, що йдеться про ментальний вплив на дітей, які були маленькими російськомовними громадянами України. І задля того, щоб вижити в цих умовах, під примусом та пресингом, вони змушені будуть робити те, що від них вимагають «педагоги».

Це свідома тактика з асиміляції найбільш вразливої частини України – сотень тисяч російськомовних дітей зі східних та південних областей.

Заяложена фраза, що війна триває доти, допоки не похований останній загиблий воїн. Для нас вона триватиме, поки останній вивезений на Росію маленький українець не був повернутий додому.

Повернути їх на батьківщину фізично – половина справи. Потрібно буде дуже обережно і розумно повертати їх в Україну ментально…

Геннадій Саприкін