ПОлітична Шизофренія ЧЕркащини

ПОлітична Шизофренія ЧЕркащиниВідзвучали фінальні акорди затягнутої парламентської епопеї 2012-2013, останні акти якої догравалися в п’яти проблемних округах.
Підсумки неоднозначні. Не буду вдаватися до аналізу двох київських і одного миколаївського округів - там вистачає розумних і набагато більш поінформованих колег. Достатньо показовою є Черкащина, а саме два ї округи - назвемо їх умовно Канівський (197-й) та Придніпровський (194-й).
Станом на вечір 16 грудня всі протоколи і з канівського і з придніпровського куща були на диво оперативно пораховані і з їх результатами можна ознайомитися на сайті ЦВК. І якщо 197-й округ було відверто кинуто опозиції на відкуп, то в 194-му увесь адміністративний ресурс потужно проїхався по кампанії Миколи Булатецького, вчергове поховавши його депутатські мрії.
Чому ж так сталося? Усю неділю і понеділок ламалися списи на сторінках соцмереж, форумах і новинних сайтах, шановані і не дуже громадяни намагалися пояснити, в першу чергу, самим собі причини таких результатів виборів. І це дещо дивує, адже вже тиждень (а можливо й раніше) тому все було доволі очевидно. Та про все по черзі.
Канівський округ є доволі проблематичний сам по собі. Першопочатково створений для ускладнення кампанії Богдана Губського (якому пошматували його підгодований електорат) і проблемний з точки зору логістики 197-й ТВО аж ніяк не давав преференцій нікому з провладних кандидатів. За умови наявності часу і потужного фінансового ресурсу ці мінуси могли би стати плюсами (важковіддалені ДВК складно проконтролювати, сільського виборця простіше адміністративно присилувати і т.п.), але ні того, ні іншого у сценаристів від влади не було. Кандидати, що могли би вкластися в кампанію фінансово, були серйозно стурбовані девальвацією мандата (особливо після показового гноблення Маркова). Ті ж, кому було байдуже на наслідки, головне аби депутатство, виявились обділеними фінансово. Крім того, різні центри впливу в Києві бачили на фініші різних осіб. і, коли врешті вималювалася узгоджена постать Сергія Червонописького, змінити ситуацію було майже неможливо. Враховуючи мінімальне, майже аскетичне фінансування кампанії, ентузіазм друзів та колег-афганців і по можливості задіяний ресурс місцевої влади - перемога Леоніда Даценка майже ні в кого не викликала сумніву. Апофеозом ситуації стала влучна метафора Юрія Саса «Даценко і пустота (в сенсі порожнеча)», яка описує наявну електоральну картину канівського округа. І в підсумку маємо 33 373 голосів виборців (63.51%) за Даценка проти 12 243 голосів (23.3%) за Червонописького. Зрештою, як вже зазначалось, ці п’ять мандатів насправді мають більше символічну, ніж реальну користь як для влади, так і для опозиції. Крім того, враховуючи юридичний безлад і суддівську проституцію, не є проблемою позбавити мандата, наприклад, за антисемітські заклики і розпалювання міжнаціональної ворожнечі в творах черкаського поета і опозиціонера. Адже це тільки псевдосвободівців з мітингу 6 квітня розшукують і досі. Що ж стосується представників опозиції, то коли треба «закрити» їх - швидкість роботи представників поліційного апарату прискорюється до американських чи німецьких стандартів. Хоча той, кому треба, ще одного чорного хрестика в резюме Сергія Тулуба поставив. За недопрацювання.
Втім, перейдемо до більш яскравої виборчої кампанії - в 194-му окрузі. Розрив у 12 тисяч голосів зі своєю колишньою конкуренткою Валентиною Жуковською очевидно настільки заспокоїв Миколу Булатецького, що і в найкошмарнішому сні він не чекав, що замість господарки «Азоту» його переграє співочий джокер Михайло Поплавський. Можна багато говорити про підкуп виборців, але є кілька моментів, не врахованих черкаським опозиційним трибуном:
- по-перше, головний конкурент мав 100-% пізнаваність, чого аж ніяк не скажеш про Жуковську в 2012 році, попри всі зусилля її недолугої команди;
- по-друге, Поплавський максимально інтегрував до своїх лав усіх можливих конкурентів і союзників як серед кандидатів, так і серед представників черкаського політикуму (як на обласному, так і на міському рівні);
- по-третє, Поплавський створив «ефект діда Мороза», який не влазить у політичні сварки, а на позитиві ходить по хатах і вирішує проблеми;
- четверте - нинішній переможець придніпровського округу вдало використав образ незалежного кандидата і селфмейдмена - ректор КНУКіМу не має прямої прив’язки до жодного серйозного клану партії влади, має пояснюване джерело доходів і вибудував свою професійну кар’єру протягом каденції трьох президентів (що дає підстави думати, що в цій країні джокери мають кращі шанси, ніж королі).
Тепер поглянемо, що робив у відповідь або мав би зробити Микола Булатецький:
- по-перше, максимально пересварився з більшістю місцевих політиків, які могли бути потенційними союзниками або принаймні нейтральними. Крім того, «манія депутатства», яка захопила Булатецького, не дала змоги почати широкий діалог як всередині опозиції, так і з черкаським політикумом та громадськими організаціями;
- по-друге, кандидат регулярно, агресивно і несиметрично реагував на всі види троллінгу в його бік, а інколи й сам його провокував. Замість того, щоб грамотно забезпечити юридичний супровід і затягати конкурентів по судам, командою Булатецького було влаштовано нав’язаний їм серіал «Полювання на скупщиків голосів»;
- по-третє, в умовах початку Євромайдану було необхідно чітко розмежувати повноваження кураторів виборчої кампанії і відповідальних за Євромайдан в Черкасах і координацію з київськими колегами. Інший варіант - розуміючи, що увесь адмінапарат задіяно проти нього - відразу закликати до бойкоту виборів і зосередитися на протестних акціях в Черкасах;
- четверте, Булатецьким не було запропоновано нічого по суті для вирішення локальних черкаських проблем. Щоб там не говорили про виключно законотворчу функцію народних депутатів, від мажоритарника, в першу чергу, чекають допомоги округу. І цього бачення, окрім загальної риторики про «прийдем до влади - наведемо порядок», не прозвучало.
У підсумку маємо сумну як для опозиції, так і для значної частини черкасців, картинку, коли перемогу отримує людина, яка максимально використала потенціал своєї команди і підтримку влади для власної перемоги. 37 331 черкасець (53.54%) обрав синицю в руках, замість журавля в небі. Микола Булатецький же - з отриманого мандату довіри у кількості 32 554 голосів (40.79%) у 2012 році за рік втратив майже сім з половиною тисяч прихильників - 25 014 голосів (35.87%) на виборах 15 грудня 2013 року.
І нарешті про основне.
Те, про що так багато говорили усі - підкуп виборців - фактично відбулося.
Голос черкаського виборця з 2002 року здорожчав у 10 разів - з 20 до 200 гривень. Щось там ще обіцяли дати після виборів, але всі розуміють, що то «разводняк на лоха», кажучи східноукраїнською мовою.
Що ж - розглянемо проблему з кількох аспектів.
Почнемо з юридичного. Я вже якось писав про те, що фактично поняття «підкуп виборців», як окремого виду злочину, в Кримінальному кодексі немає. Стаття 157 (перешкоджання здійсненню виборчого права або права брати участь у референдумі, роботі виборчої комісії або комісії з референдуму чи діяльності офіційного спостерігача) лише в переліку інструментів перешкоджання зазначає підкуп: «Перешкоджання вільному здійсненню громадянином свого виборчого права або права брати участь у референдумі, перешкоджання діяльності іншого суб'єкта виборчого процесу, ініціативної групи референдуму, комісії з референдуму, члена виборчої комісії, члена ініціативної групи референдуму, члена комісії з референдуму або офіційного спостерігача при виконанні ними своїх повноважень, поєднані з підкупом, обманом або примушуванням, а також ухилення члена виборчої комісії у роботі комісії без поважних причин…». Тобто, фактично наявність вільного волевиявлення (а будь-хто з тих виборців, хто записався в агітатори до Поплавського, скаже, що це був його вільний вибір - бо нікому ж не мріється про тюремні нари) повністю асиміліює склад злочину. Як на мене, 99% судів, а особливо в нинішньому складі, нічого злочинного в фактах масового набору «одноразових агітаторів» не знайде. Втім, як нікого не дивує стрімке зростання журналістів окремих видань в день виборів. Усі ми розуміємо, що у відповідь на законодавчі перепони, фантазія юристів знаходить шляхи їх оминання. І все. На цьому сумна крапка.
Більше того, переважна частина кандидатів чомусь вважає, що оскаржувати подібні факти за них мають самі громадяни, яким запропонували заробити на виборах або профільні громадські організації (такі як КВУ чи «ОПОРА»). Також хочеться нагадати, що та редакція закону про вибори, яка є чинною і яка дозволяє ліпити з ДВК усе, що завгодно і фактично позбавляє опозицію можливості впливу на ситуацію - є частиною її ж компромісу з владою. Першої серії «Развода кошенят».
Тепер про аспект моральний. Більшість моралістів і критиків тих людей (я ні в якому разі їх не виправдовую - це їх власний вибір) дорікають їм продажністю, відсутністю стратегічного мислення і т.п. Доходить до парадоксів - як зазначив у себе на сторінці в Фейсбуці голова ВГО КВУ Олександр Черненко: «Парадокс полягає у тому, що більшість виборців Києва і Черкас, які взяли 200 гривень і проголосували за Поплавського і Пилипишина, у вільний від виборів час справно ходять на Майдан і цілком щиро кричать «Банду – геть!»
Проте я не бачу тут ніякого парадокса.
Насправді така собі політична «шизофренія по-черкаськи» є яскравою ілюстрацією загальноукраїнської ситуації. Черкаси не даремно є традиційним стартовим майданчиком для випробування виборчих технологій, адже фактично показують в концентрованому вигляді проблему розколотої української ідентичності. Адже коли відбувається голосування за партійні списки або кандидатів в президенти (тобто стратегічні в розумінні виборця компоненти) – Черкащина традиційно з року в рік голосує опопзиційно. Більше того, на минулих президентський виборах в Черкасах Янукович навіть пропустив на другу позицію Тигіпка. Коли ж справа доходить до мажоритарки виборець розуміє, що це варіант заробити. Такий собі бізнес – нічого особистого. Хтось розміщує передвиборчу рекламу в газеті чи на сайті, хтось консультує з того чи іншого питання, хтось працює агітатором, хтось, будучи у владі, ледве не на карачках вислуговується за збереження посади чи отримання фінансових бонусів, а ті в кого не має прямого доступу до штабів – бере те, що може. Тим більше, що для цього придумано гарну назву «агітатор на час». І біс з ним, що відразу виникає аналогія з «шлюбом на час» чи проституцією. Адже Європа, до якої ми прагнемо, карає не проституток, а клієнтів. І те, що не врахували ідеалісти, врахували технологи. Ота сама легендарна теза «Народ продажний, але чесний» (в сенсі гроші – взяв - проголосував) прекрасно спрацьовує. А враховуючи те, з якою регулярністю і влада (як уран США чи Севастополь - Росії), і опозиція (невміння нормально блокувати зрадницькі голосування регіоналів по Харківських угодах, закону про мови, нездатність захистити свого лідера від в’язниці, нинішній промах з відставкою Азарова) здають за гроші чи й задарма державні інтереси задля власної користі, то ще не факт, що позиція пересічного (як люблять називати його виборці непересічні) виборця є дурнішою за інші варіанти.
17.12.2013 13:05

Автор: Сергій Пасічник, ГО "Академія стратегічних досліджень"
Якщо знайшли помилку - повідомте нам, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter