Психолог з черкаської поліції Павло Селянко: Складаю також психологічні портрети ймовірних злочинців

Психолог з черкаської поліції Павло Селянко: Складаю також психологічні портрети ймовірних злочинців— Нещодавно допомагав слідчим з 9-річною дівчиною, яку не раз ґвалтували. Щоб почала розповідати, мав до неї підібрати ключ. Розговорив дитину за 2 години. Це непоганий результат, — каже 35-річний Павло Селянко. Два роки працює у Черкасах психологом-поліцейським. Веде перемовини зі злочинцями й самогубцями на місці події. Проводить психологічний відбір майбутніх поліцейських.

Із Павлом розмовляємо в його кабінеті. Позаду на стіні висить портрет вченого Зигмунда Фрейда. Поруч — чорне крісло для допитів на поліграфі.

— До судового процесу з тією дівчинкою мене теж залучили, — продовжує Селянко. — Вона сиділа в окремій кімнаті. Закрилась у собі, коли побачила по відеозв'язку вітчима-ґвалтівника. Знущався з неї з 8 років. Кричав: "Що ти таке розказуєш? Ти не пам'ятаєш, як я купував тобі шоколадку? Я тобі скільки доброго зробив". Довелося виводити її з заціпеніння.

Складаю також психологічні портрети ймовірних злочинців. В одному з райцентрів убили кримінального авторитета. Свідки розповідали, як невідомий зайшов до під'їзду, пролунав постріл, чоловік вибіг і почав тікати попід вікнами. При цьому наступив на шифер, що накривав шахту підвалу. Наче нічого особливого. Мені ж було цікаво, чому ця людина побігла саме таким шляхом. Зрозумів, що не була вхожа у сім'ю вбитого. Вдома у них ніколи не була і не знала, що та шахта накрита шифером.

Якось наркозалежний хотів зістрибнути з балкона восьмого поверху.

Коли я приїхав на місце, рятувальники розкладали спеціальний матрац. Зверху на страховці готувалися стрибнути вслід за самогубцем, аби впіймати його.

Я зайшов у квартиру. Чоловік зачинився в кімнаті й забарикадував двері кріслом. Побачив, що він читає книжки з філософії. Займається зі спортивними снарядами. У ньому був дух змагання. На цьому я й зіграв. Показав, що не маю наміру вмовляти. Натиснув на забарикадовані двері. Вдавав, мовляв, що ти тут за бардак розвів. Говорили про спорт і філософію майже годину. Нарешті чоловік вийшов із балкона й сів напроти мене. За дверима стояли поліцейські, готові захопити його. Але він вийшов сам. Навіть наручники не довелося надівати. Погодився пройти огляд у медиків.

2014-го вирушив служити на Луганщину, — Павло відкидається у кріслі, на кілька секунд замовкає. Голос дрижить від хвилювання.

— Вели переговори з озброєним угрупованням. Вимагали звільнити зайняті нашими людьми блокпости. Інакше погрожували всіх "знести" й перестріляти.

Нас було значно менше, з гіршим озброєнням. На перемовини я пішов зі своїм командиром. Це незабутні відчуття, коли йдеш, а на тебе націлені багато стволів. Взяли ворогів "на слабо". Пояснили, що за нами стоять хлопці з потужною зброєю. Мовляв, вони вас розстріляють умить. А відходи до лісосмуг нібито заміновані. Ті повірили й відступили.

Сергій РАДЧЕНКО gazeta.ua
20.03.2018 09:05
Якщо знайшли помилку - повідомте нам, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter