Минулої п’ятниці, 5 червня, під час засідання виконавчого комітету Черкаської міськради було затверджено положення про присудження Черкаської міської премії імені Михайла Сироти в галузі краєзнавства.

У міськраді повідомили, що премія вручатиметься щороку до Дня Конституції України за вагомий внесок у дослідження, збереження та популяризацію історико-культурної спадщини Черкас.

Після даного повідомлення у будь-якої людини, що пам’ятає Михайла Дмитровича, з’явиться когнітивний дисонанс. Безперечно, він був непересічною особистістю.
До Михайла Сироти «приклеїлося» неофіційне звання «батька української Конституції». Політик розробляв текст конституційних статей та персонально відстоював кожну з них за парламентською трибуною в червні 1996 року. Тричі депутат ВРУ. Працював у складі різних парламентських комітетів, був головою Трудової партії.
У свій «дополітичний» період Сирота працював доцентом кафедри прикладної механіки в черкаській філії Київського інженерно-будівельного інституту, трудився проректором з навчальної роботи ЧДТУ.

У тому, що впродовж життя Михайло Дмитрович з симпатією ставився до краєзнавства – небагато сумнівів. І можливо навіть мріяв займатися всебічними дослідженнями природи та побуту населення на Черкащині. Але не займався. Чому ж тоді Бондаренко і виконком впрягають Сироту в один віз з черкаським краєзнавством?

Відповідь курйозна. Торік обласна організація краєзнавців, люди грунтовні й досвідчені, звернулися до міськради Черкас з пропозицією заснувати міську премію ім. М. Сироти. Краєзнавці пропонували вручати премію в трьох номінаціях: у галузі державотворення, журналістики та, власне, краєзнавства.

Ідея нехитра: навряд міськрада, особливо під час війни, знайде гроші одразу по трьох напрямках. Відносно Сироти логічно було б, якщо премію заснували у галузі державотворення. А далі вже – як складеться: можна й журналістику з краєзнавством «паровозиком» протягнути.

Однак виконкомівська «проХфесура» здивувала і краєзнавців, і здоровий глузд. Замість найбільш логічного кроку - премія в галузі державотворення, вони ухвалюють найкумедніший варіант. Може переплутали Сироту з Миклухо-Маклаєм? Звісно, місцеве краєзнавство Сиротою «зіпсувати» неможливо. Тепер не дивуйтесь, якщо премію феномена-поліглота Агатангела Кримського присуджуватимуть провідним хліборобам. Премію Василя Симоненка – комунальникам. Ну а Шевченківську премію сам Тренкін велів вручати футболістам (або взагалі - дзюдоістам).

Щоб вигадати анекдот, можна й не жити поблизу одеського Привозу…

Олександр Арабач