Вечірній недільний велопокатон в Ювілейний парк. Людей повно. Дитячий гомін, аромат хвої, кави й травня. Стежками ганяє маленький паровозик з щасливими пасажирами. Співає народні пісні під власний акомпанимент поважна пані. Нєга...

Вночі в Черкасах був прильот БпЛА. 11 травмованих. Пошкоджено 3 багатоповерхівки. Вибито 200 вікон. Є родини, яким випалило всі нутрощі квартири...
Зустрічаю колегу, що вигулює по парку дружину. Обопільні підколки, сміємося. Не втримуюсь і розповідаю, що після останньої здибанки з чарівним черкаським ТЦК мушу терміново лягати до лікарні.

- Жити будеш? - посміхається він.

- Напевне, - кажу.

У Долині троянд біля Дніпра- море людей. Тут конкурси, розваги, матусі ледь стримують гомінку дітлашню.

Зупиняюсь біля води. Телефоную друзям в південно-західній.

- Як ти? Далеко від тебе?

- Далеко. Навіть не прокидався. Але дивитися ходив. Слів - не маю...

- Коли по пиву?

- Неодмінно днями.

"Онучки не злякалися?" - перепитую в іншої.

- Спали. Від нас далеко...

На Соборній починається концерт. Там кілька тисяч людей зібралося. Децибели здається - все місто покривають.

Тільки не думати про Київ, тільки не про Київ - переконую себе під кухоль вечірнього пива. Хрущі під вишнями вже полетіли й гудуть...

Все абсурд, все шкереберть. Мозок чіпляється за дрібні приємності. Душа не на місці.

Як і в усіх нас.

Віктор Борисов