Несвоєчасні думки

За останні дні сталося дві події, які Провінція вважає за необхідне об’єднати в одну тему.

8 грудня Придніпровський районний суд звільнив від покарання колишнього мера Умані, екс-заступника голови Черкаської облради та екс-проректора ЧНУ Валентину Артюх. З її вини цього літа в ДТП загинула людина. Крім того, автомобіль Артюх під час ДТП пошкодив аж 7 машин.

Суд визнав Валентину Артюх винною і засудив до 3 років позбавлення волі. 2 з них- з випробувальним терміном, але у зв’язку із Законом України "Про амністію" звільнив від основного покарання та залишив заборону керувати транспортними засобами із терміном на 3 роки.
Несвоєчасні думки

У судовому засіданні Валентина Дмитрівна просила пробачення у постраждалих, розкаялася, але…Сказала при цьому, що «не знає та не пам’ятає, як це сталося».
Власне, з приводу цього ДТП та подій після нього Провінція вже все написала в серпні в матеріалі «Слова і діло».

Наголошуємо: не можна звинувачувати літню людину в тому, що вона розгубилася в стресовій ситуації й не зреагувала на обстановку на дорозі належним чином. Вік, не та реакція, емоції…Теоретично від такого жаху не застрахований жоден водій.

Проблема в іншому. Поведінка після аварії. Її можна охарактеризувати просто –технологічна й грамотна підготовка до уникнення покарання. Усі, хто хоча б раз стикався з Валентиною Дмитрівною на життєвому шляху, тільки рота можуть роззявити, почувши «не знаю і не пам’ятаю». Можна уявити, що б сказала Артюх-мер чи Артюх-заступник голови облради будь-кому зі своїх численних підлеглих, які б, виправдовуючись, почали теревенити про «не пам’ятаю». Затуліть вуха і відійдіть на 100 метрів…

Інша історія сталася сьогодні на сесії Черкаської міськради. Мер Черкас Анатолій Бондаренко наклав вето на рішення міської ради, яка висловила недовіру багатогрішному Артуру Савіну (затриманому правоохоронцями під час отримання 105 тисяч гривень хабара). Депутати спробували подолати вето Бондаренко, однак голосів не вистачило.
Несвоєчасні думки

- Заслухати пояснення Артура Савіна ми не можемо, бо суд заборонив йому до 18 січня виконувати обов'язки, а надання пояснень - це робота. Міський голова не може порушити рішення суду, - виправдовувався радник мера Павло Карась, позичивши в Сірка очі.

При тому, що зовні ці дві історії між собою не пов’язані, їх все ж таки об’єднує одне – відсутність честі.

Пушкін писав в «Історії пугачовського бунту», що за час пугачовщини понад 300 дворян обох статей були повішені за те, що відмовилися присягати Пугачову, який удавав із себе Петру III. Пугачовці шикували дворянські сім'ї під шибеницею, спочатку вішали чоловіків на очах дружин і дітей. Потім матерів на очах дітей. Іноді починали з дітей - може, це на батьків справить враження? В історії ЖОДНОГО описаного випадку, щоб тата і мами рятували дитину ціною хибної присяги.

З дворянства тільки один чоловік на прізвище Шванвіч (в «Капітанській доньці» - Швабрін) злякався під шибеницею і пішов служити Пугачову.

Усе тодішнє суспільство ставилося до Шванвіча, як до останнього непотребу. Коли його вели в кайданах до суду, жінки намагалися не торкнутися його навіть краєчком сукні. Ніхто до нього не звертався і не відповідав на його слова, крім членів суду. За вироком його не стратили, а заслали в Туруханський край, де він 40 років чекав на смерть.

Скільки відомо випадків, коли люди воліли накласти на себе руки, пустити кулю в лоба, аби тільки не заплямувати своє ім’я і честь своєї родини…
Проте те все було за часів «царя Гороха».

Сьогодні в Україні брати хабарі при посаді – хіба це ганьба? Удавати з себе юродиву, коли 100 із 100 людей чудово розуміють – бреше, - хіба це сором? А захищати хабарника до останнього набою – то взагалі звитяга…

Геннадій Саприкін
12.12.2017 19:20
Якщо знайшли помилку - повідомте нам, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter