Колись давно поет Ф. Шіллер, порівнюючи два віки людини — старість і юність, писав, що «з тисяччю гордих вітрил рушає у море юнак,— ветхим суденцем старим до берега править дідусь». Французький психолог Т. Рібо, який присвятив проблемі творчості капітальне для свого часу дослідження, зауважував також, ніби творчий порив, зокрема творча уява, з роками в індивідуальному розвитку людини втрачає свою силу та поступається місцем безплідним раціоналізованим міркуванням.

Великий поет і відомий психолог одностайно узагальнили свої спостереження і дійшли: перший—ліричного смутку, другий — висновку про приреченість людини до творчої застійності у зрілій половині життя. Сучасна психологія заперечує такий песимізм, а випадки занепаду творчих здібностей тлумачить як результат несприятливого розвитку та виховання. Вона вбачає одне з основних своїх наукових завдань у тому, щоб розкрити причини втрати творчого ентузіазму, який досягає свого «акме» у вік молодості, і визначити оптимальні умови невгасимої продуктивної діяльності.

Завдання перебудови світу — цілком творче. Воно полягає в тому, щоб створити систему відносин, сприятливих для творчості, для всебічного і цілісного розвитку кожної людини.  Тому, є необхідність виконання у вузах науково-дослідних робіт, які сприяють підвищенню якості підготовки спеціалістів, суспільному і науково-технічному прогресу. Психологічною основою науково-дослідної роботи як форми діяльності є творчість. Це слід усвідомити як важливу педагогічну вимогу та серйозну соціальну мету. Адже нерідко трапляється, що студенти оволодівають системою фахових знань, але не виробляють протягом навчання потрібних навичок і вмінь для самостійної наукової роботи.

Аналіз підготовки курсових та дипломних робіт, доповідей в студентських наукових товариствах, оволодіння теоретичною спадщиною з обраного фаху, а також результатів експериментальних досліджень з генетичної психології творчості, дають можливість накреслити деякі ефективні прийоми і шляхи виховання здібностей до наукової творчості у студентів.

Вищі навчальні заклади повинні забезпечити формування творчого фахівця. Саме тому у вищій школі перш за все розвиваються ті дослідження, які зумовлені змістом навчального процесу та відіграють вирішальну роль у залученні студентів до наукової роботи. Отже, щоб закласти міцну основу для наукової роботи, треба враховувати психологічну природу і закономірності розвитку та формування відповідних творчих здібностей.
У вік юності та молодості, коли людина з усією свіжістю спостерігає світ, вона може породити такі наукові проблеми і в такій кількості, що на розв'язання їх треба буде віддати всі наступні роки. «Жалюгідне видовище являє собою людське життя, в якому короткий розквіт змінюється безкінечною низкою тьмяних, одноманітних днів,— писав Н. Вінер у своїй автобіографічній книзі. — Якщо математик (тут можна говорити про вченого взагалі.— В. Р.) хоче уникнути цієї долі, якщо він хоче, щоб його кар'єра вченого не виявилась повільним спуском вниз, він повинен використати пору розквіту своїх творчих сил на пошуки такої невідомої галузі науки або таких нових задач, які, маючи достатній внутрішній зміст і достатню реальну цінність, забезпечать йому можливість плідно працювати в обраному напрямку протягом всього життя. Я витяг щасливий жереб: проблеми, що хвилювали мене в юності, так як і більшість питань, які я підняв, починаючи свою наукову діяльність, до цього часу не втратили гостроти: саме тому в шістдесят років мені потрібні всі сили, що залишились у мене, щоб бути на рівні вимог, які щохвилинно ставить мені життя» Пору наукових пошуків, розквіту задумів слід використати не тільки для накопичення знань, а й для постановки актуальних проблем.
Творчі можливості віку молодості повинні бути розкриті психологією для того, щоб знайти оптимальні засоби їхньої діагностики та виховання. Це завдання можна правильно розв'язати, лише розглядаючи його на тлі ширшого процесу — усвідомлення та реалізації молодою людиною свого творчого наукового покликання. Від першої романтичної мрії про наукову діяльність до оригінальних творчих знахідок і, навіть, до наукових відкриттів— такий шлях входження молодої людини в науку.

Досвід роботи у вузі показує, що на цьому шляху нерідко трапляються загострені, негативні форми усвідомлення, переживання наукового амплуа, зокрема, спроби аргументувати зневажливе ставлення до експерименту або теорії тощо. Більш того, є чимало випадків бравурного нігілізму у відношенні до науки, такого хибного у своїй основі, як і погляд на науку крізь «рожеві» окуляри.
Досвід навчання у вузі переконує, що не тільки формування окремих творчих прийомів у студентської молоді зрушить справу з місця, а й, насамперед,— виховання належного ставлення до науки й поваги до її трудівників. Слід виховувати не ізольовано взяті, хоч і важливі, творчі компоненти (інтуїцію, уяву, мислення тощо), а їхню органічну єдність — творчу індивідуальність в цілому.

Джерело: http://5ka.at.ua