Нинішня публікація викликана інформацією, що з’явилася в інтернеті, про те, чому не призначається голова райдержадміністрації в Шполянському районі. Чутки про можливих кандидатів ходили давно. Проте на те вони й чутки, щоб менше звертати на них уваги, чекаючи офіційної інформації. Днями голова облдержадміністрації Юрій Ткаченко відкинув звинувачення щодо кулуарності у виборі кандидатури голови райдержадміністрації в Шполянському районі, назвавши дві кандидатури, які подано Президенту на затвердження. При цьому він назвав прізвища Станіслава Бойка, нинішнього сільського голови Лозуватки, та Володимира Потапенка, директора СТОВ «Лан» с. Ярославка.

Першого підтримала громадська організація «Народна рада», другого — громадська рада «Самооборони Майдану». Обидві вони засновані і створені після подій на Майдані, тобто, можна стверджувати, що їх політичні погляди не надто й відрізняються. Правда, Потапенка підтримала ще й ради сільгосптоваровиробників «Авангард» і підприємці.

Інформація губернатора засвідчила відкритість і прозорість у підході до вибору кандидатур.

Редакція, ризикуючи бути звинуваченою в необ’єктивності, та до призначення Президентом першої особи в районі, що теж в майбутньому може «аукнутися» для видання в стосунках влади і колективу газети, вирішила опублікувати штрихи до портретів обох кандидатів.

Вони сьогодні публічні люди. Станіслав Бойко — сільський голова, а Володимир Потапенко — депутат районної ради. Тобто, виборці вправі знати все з їхньої біографії, які, як правило, не згадуються в офіційних документах.

Чому у верхах затягується призначення керівника району, сказати важко. А от якого керівника хочуть бачити, жителі райцентру та й в деяких населених пунктах відповідають просто — господарника. Або, як зараз прийнято називати, ефективного менеджера.

За Станіслава Бойка, як господарника, говорити щось нелегко, оскільки кілька факторів збіглися в часі. З одного боку, за таких орендарів, як група компаній «ЛНЗ», що орендує землю в Лозуватці, сільському голові почувається комфортно, адже соціальну сферу вони та інші сільські господарники підтримують добре і вчасно. А от коли вийти за межі їхньої підтримки, то картина починає змінюватися в інший бік. В народі кажуть: «Людину зустрічають по вдяганці…». Тож коли йти за народною традицією, то при в’їзді в Лозуватку з боку траси до сих пір стоять бур’яни, які ще з минулого літа ніхто й не брався косити.

У Володимира Потапенка, на відміну від його конкурента, навіть на території тваринницьких ферм більший порядок, ніж на вулиці, де в Лозуватці проходить обласна траса.

Потапенко очолив господарство в Ярославці, коли колгосп там був чи не найвідсталішим в районі. Туди за графіком державні службовці їздили збирати врожаї. Зараз СТОВ «Лан», яке він очолює — одне з найстабільніших господарств району. Йому вдалося зберегти тваринницьку галузь, коли в інших господарствах повністю знищено ферми і тракторні бригади. Господарство можна вважати зразковим за вміння виживати в економічних умовах України з її непередбачуваним законодавством.

Був період, коли Потапенко очолював відразу два господарства — в Лип’янці і Ярославці. І в обох не було збитковим не лише рослинництво, а й тваринницька галузь. Почалася реконструкція тваринницьких приміщень. Це було тоді, коли в районі масово ліквідовували ферми. Врятував від знищення ще одне господарство «Ангус», де вирощується унікальне поголів’я м’ясної породи абердино-ангуської породи великої рогатої худоби і аналогів якій немає навіть в області.

До Володимира Потапенка, ще коли він працював ветеринарним лікарем в Топильній, возили спеціалістів району переймати досвід збереження та вирощування телят.

А в Станіслава Бойка за плечима інша практика. Він обирався сільським головою ще до 2000 року, але вимушений був звільнитися через надто довільне поводження з чорнобильськими коштами, які держава виділяла для жителів населених пунктів Чорнобильської зони на спорудження житла. За що суд й призначив йому умовний термін.

І от далі відбувається найцікавіше. Маючи непогашену на той час судимість, він знову стає сільським головою, хоч законом це було заборонено. Про цю юридичну деталь, мабуть, не знали виборці, а районна влада просто закрила очі. Коли ж спохватилися, що допустили такий ляпсус, то почали шукати, як вийти з становища. Станіславу Бойку порадили звернутися до суду, щоб погасити судимість. Судимість була погашена, а правоохоронці, які приїжджали перевіряти, як подібне могло статися, поїхали ні з чим.

Володимира Потапенка теж не раз лякали різного роду посадовці та правоохоронці. Один з таких випадків був пов’язаний з трубами поливної системи на полях Ярославки, що не працювала більше 25 років. Директора викликали і в район, і в область, аби дозволив викопати труби непрацюючої системи. Обіцяли наслати різні перевірки. Не здався.

Зараз на полях господарства в кооперації зі СТОВ «ЛНЗ-Агро» поливні установки працюють.

У Лозуватці зараз з заздрістю поглядають на сусідів, де проведено газ. В Іскреному, Капустиному, Надточаївці, Буртах сільські голови зуміли організувати громаду і створити кооперативи, зібрати кошти і газифікувати населені пункти. А от в Лозуватці про газ лише мріють.

Володимир Потапенко належить до тієї категорії управлінців, яких називають керівниками, а не начальниками. І коли він підвищує голос на підлеглого за невиконання завдання, то в цьому проявляється не начальницька зверхність, а вимогливість та відповідальність за результат. Як не дивно, і в цьому не раз доводилося пересвідчитися, підлеглі не тримають на нього зла за підвищений тон. Якось одна з доярок, розповідаючи про характер Володимира Миколайовича, обмовилася: «Коли він нас лає, ми не сердимося, безпричинно кричати не буде, а ось коли корова чи теля на фермі захворіє або тварині просто потрібна допомога, то біжить на ферму разом з нами, навіть не встигнувши перевдягнутися до відповідної роботи».

Потапенко з перших років, як очолив господарство в Ярославці, не перестає повторювати слова нині покійного голови колгоспу з Журавки Володимира Дердуги: «Ніколи не засувай руку в колгоспну касу, бо то людські гроші». Здавалося, міг би вже й забути, господарства вже приватні. Але принципу «не чіпай людського» Потапенко ніколи не зраджує.

На жаль, не завжди дотримувався подібних принципів Станіслав Бойко.

І наостанок. Якось неетично виглядає те, що Станіслав Бойко разом з тими, хто його висував, оббивав пороги вищих органів влади в Києві з плакатами про призначення головою райдержадміністрації в Шполянському районі, як написано на плакатах, «кандидатури від народу». Зазначимо, що громадська організація «Народна рада» прагне присвоїти собі право говорити від імені всього населення району. Виходить, що Бойко їздив добиватися за себе.
В свою чергу, Потапенко, як розповідають, коли надійшла пропозиція винести його кандидатуру на розгляд сесії районної ради і там затвердити, навідріз відмовився. Пояснив це тим, що такий крок — це неетичне відношення як до губернатора, так і до Президента. Є відповідна процедура призначення і її необхідно дотримуватися.

Ось такі два підходи до однієї проблеми.

Анатолій Вікторук