...бентежне й безжальне життя в незалежній Україні забирає останні свята з комуністичного дитинства)

Так. сьогодні стало відомо, що у Верховній Раді України хочуть скасувати свята 1 травня та 8 березня.

Про це йдеться в проєкті Закону про внесення змін до Кодексу законів про працю України щодо встановлення українських свят. З усіх врочистостей, на яких виросло покоління, що народилося в 70-х роках 20-го столітття, залишається хіба що Новий рік.

...У піонерському дитинстві все було усталено й зрозуміло.

1 січня шукали подарунки під ялинкою, покладені доброю рукою нетверезого Діда Мороза. Потім дівчата вітали хлопчиків на день радянської армії 23 лютого, й отримували алаверди від нас 8 березня.

22 квітня було напівсвято - день народження доброго дідуся Леніна. 1 травня - демонстрація на день солідарності всіх трудящих. 9 травня - день Перемоги.

7 жовтня - напівсвято на честь дня найсправедливішої в світі Конституції. 7 листопада - демонстрація на честь Великого Жовтня.

Порядок здавався непорушним, встановленим раз і назавжди представниками влади робітників, селян і трудової інтелігенції країни Рад.

Першим після розпаду СРСР не «втрималося» 7 листопада.

З'ясувалося, що ніякого пострілу з крейсера "Аврора" не було. Повсталі солдати й матроси не бігли на штурм через Дворцову площу до Зимового палацу. І взагалі відзначати Великий Жовтень у листопаді - нонсенс. Тим більше, що самі більшовики із Леніним вважали день захоплення влади в 17-му - переворотом...

Потім «пало» 23 лютого. До речі, 1933 року червоний маршал Климент Ворошилов визнавав, що святкування створення Червоної армії 23.02 має доволі випадковий і незбагнений характер, не співпадає з історичними датами. І хоча в Україні після 1991-го жінки ще років 20-25-ть за інерцією вітали чоловіків, друге радянське свято теж відійшло в минуле.

Після нападу на Україну російської армії 24 лютого 2022 року стало очевидно, що День Перемоги 9 травня в Україні більше не відзначатимуть.

Мати щось спільне з окупантом, в якого щороку 9 травня напад "побєдобєсія" - нелогічно. Виваженим рішенням буде спомин про жертв Другої Світової 8 травня. Як у Європі та США.

До того ж, в України скоро буде власний День Перемоги. Відомо над ким, але невідомо коли. Поки що.

І от ВРУ «добиває» останній радянський спадок.

І справа навіть не в тому, що імітувати щороку солідарність з найманими працівниками 1 травня – анахронізм. І не в їдких суперечках – хто дав життя міжнародному жіночому дню 8 березня: суфражистки, Клара Цеткін чи повії Нью-Йорка? Просто відзначати в країні ідеологічні забарвлені свята, залишені в спадок від комуністичної імперії, що пішла в минуле – моветон.

Що ж святкуватимуть українці тепер? Новий рік. Двічі – Різдво. Пасху. Трійцю. День Конституції. День Української державності. День Прапора. День Незалежності. День Захисника Вітчизни.

Ідеологічні свята впереміш з християнськими.

Як бути українцям, що до релігійних свят ставляться з повагою, але святами їх для себе не відчувають? Навіщо взагалі чекати від держави, що вона запропонує нам до врочистого відзначання, відштовхуючись від наявної ідеологічної кон’юнктури та панівних на даний час релігійних вподобань?
Запропонував би кожному вільному українцю започаткувати День Раптового Зненацька.

4 рази на рік – взимку, навесні, літом та восени – кожен влаштовує для родини, для себе, для друзів свято просто тому, що є настрій, натхнення, душа співає, а мозок складає вірші, хоч і прозою.

Подібного Раптового Зненацька нема в жодній країні світу. То чим ми гірші за суфражисток чи Клари Цеткін?

PS. До речі, коли б не запропонувати таке, як не 14 лютого, у день святого Валентина, щиросердного до всіх закоханих чоловіків та жінок?

Геннадій Саприкін