Важко об’єднати навколо чогось волелюбних і гордих черкащан. Надто унікальні, різні й неповторні 270 тисяч особистостей живуть у місті біля широкого Дніпра…

Але вчора це вдалося зробити директорці міського Палацу молоді Олені Петровій. Кілька різких коментарів Олени у фейсбуці, що стосувалися окремих аспектів ономастики, викликали в мережі одностайне засудження небайдужої спільноти (скрин коментарів Петрової нижче).

Після Олена спробували увімкнути задню, але вийшло теж не дуже…

У результаті Петрову засудили в соцмережах геть усі. Починаючи від заступниці мера Анастасії Чубіної, яка «не змогла змовчати» навіть у відпустці, засудивши підлеглу під шум морського бризу, до громадських активістів, депутатів та просто небайдужих людей. У Департаменті освіти й внутрішньої політики ЧМР повідомили, що за некоректні висловлювання Петрова отримає догану.

Плювати проти вітру (навмисно не використовую більш сильне, і всім відоме словосполучення) нерозумно, але (переглянувши сотні одностайних коментарів у соцмережах) думаю, що в цій історії всім слід зупинитися. Гуртом гамселити жінку, яка зробила кілька нерозумних заяв – той ще зразок доблесті.

Знаю Олену багато років. Зовсім не близько, по-колежанськи. Однак не можу сказати словами суворого прокурора: «обвинувачена раніше неодноразово притягалася до відповідальності, але на шлях виправлення не стала…»

Ні, коментарі Олени не є результатом глибоких роздумів та не зумовлені всім її попереднім життям.

Все в цій історії прямолінійно до крику: виправдати – не можна. Зацькувати, звільнити та піддати загальному осуду, на поталу нашій толерантності, вихованості та високому рівню ведення дискусії?

Життя чудове і водночас жорстоке тим, що жоден зроблений вчинок виправити неможливо. Скільки в життєвій валізі кожного з нас сказаних дурних слів,
зроблених жорстоких та нерозумних вчинків? У мене таких валіз – повна шафа. І пхати цього воза до кінця, бо виправити нічого не можна…

Упевнений, що будь-яка жінка в такій ситуації заб’ється в куток та реве – від безвиході та думки, як після цього жити і людям в очі дивитися.

Нормально жити. Написано нерозумні слова, зроблено холостий постріл, який, завдяки збігу обставин, став широко відомим.

Вибачитися. І жити далі.

Ми - зрозуміємо. Бо самі - такі ж.

Віктор Борисов