Отруєні вишні

...вівторковий візит до храму Андрія Первозванного на Митниці двох богобоязливих діячів нагадав випадок у червні 2022-го. Улітку часто прихожу сюди плавати через затоку. До острова й назад. Цегляний паркан навколо храму – зручне місце, щоб, йдучи з пляжу, спертися, струсити пісок з ніг та взутися.

Тоді, влітку страшного 2022-го, побачив на паркані таке оголошення.

Хто прагнув знайти дієві приклади християнської любові до ближнього- це вам до колекції… Щось навіть на фб написав тоді коротко.

…На території біля храму – доглянутий фруктовий сад, гарні троянди. І одна, лише одна вишня розрослася настільки, що частина її гілок нависли над парканом. Стиглі вишні, місцеві пацани…

І тоді, і зараз впевнений, що то оголошення - - приблизно те ж саме, що табличка «У дворі злий пес», коли насправді пес давно здох. Спосіб відлякнути. Не вельми шляхетний, але який вже є.

Коли б правда, то спробуйте на секунду уявити скандал: у Черкасах дитина отруїлася вишнями, окропленими священослужителями УПЦ МП «ядами»!! І навіщо обробляти дерево отрутою від чужих, якщо й сам потім нічого звідти не з’їсиш?

Проте той епізод переконав, що з храмом цим – не все гаразд.

Можете сказати: в церкві все було пораховано, і вишні саме з тієї вишні використовувалися на варення старим та нужденним. Тільки фруктових дерев біля храму багато. І сама церква працює в густонаселеному мікрорайоні. Дитину похрестити, шлюб освятити, покійника відспівати. У великому місті то все прибутковий бізнес, не те, що в глухому селі. Тому святі отці на Митниці явно не бідують.

І тоді, і тепер вважаю, що причина дикунського оголошення – звичайна жадібність.

У Черкасах багато хто висаджуюэ вишні та яблука біля приватних будинків «для людей». Щоб у сезон достигання перехожі могли якісь вітаміни собі зірвати.
А тут ті, хто чий професійний обов’язок полягає в просвітництві пастви відносно того, що Бог є Любов, - такі дрібні крихобори.

Чи хочеться після таких «отруєних вишень» йти до цього храму?

І віруючі, і ті, хто шукають на Землі свій шлях – всі ходять у церкву. Усамітнитись. Послухати власне серце. Згадати рідних, що пішли в засвіти. Помолитися.
Мені усамітнитися через ті «яди» від місцевих батюшок не вдасться...

І єдиний вихід для тих, хто буде служити в цьому храмі, щоб стати хоч на міліметр ближче до Істини й Любові, - у червні поставити біля паркану драбину. І написати, щоб вже напевно: «Люди добрі! І елліни, і іудеї, і всі-всі – їжте на здоров’я…»

Щоб Бог повернувся в храм, насправді треба не так вже й багато.

Віктор Борисов