Під час закритої зустрічі з нардепами в минулу п’ятницю Президент Зеленський висловив їм незадоволення «своєю партією «Слуга народу», дорікнувши депутатам парламенту, активістам громадянського суспільства та журналістам у тому, що вони не змогли сформувати у західних партнерів незмінно приємний образ України». Також повідомив, що братиме участь у наступних президентських виборах. Про це пише видання Рolitico, посилаючись на розповіді двох не названих у статті учасників зустрічі.

…Усе в традиційному дусі національної політики для сенсаційної новини: іноземне ЗМІ, неназвані джерела інформації, що турбуються за власну безпеку. Неофіційне повідомлення про намір національного лідера балотуватися на виборах, які відбудуться невідомо коли, попри те, що Президент публічно обіцяв не висувати свою кандидатуру вдруге.

Для чого влада Володимиру Зеленському – зрозуміло. П’ять з половиною років на чолі країни, яка перебуває в епіцентрі світових процесів – достатній термін, щоб по самі вуха підсісти на наркотик на ім’я «влада». Однак для України другий термін Зеленського не вигідний.

Слід повторити те, що писав за останні роки неодноразово. З усіх президентів України часів Незалежності Володимир Зеленський – найвидатніша постать. Від його дій на початку російського вторгнення в лютому 2022 року залежало існування держави. Він проявив мужність, здатність брати відповідальність на себе. Завдяки відвазі та комунікативним талантам Володимира Зеленського значною мірою країни демократичного світу – з 2022-го й дотепер - допомагають Україні – грошима, зброєю, прихистком для мільйонів українських біженців у своїх країнах.

Після того, як українці стали жити окремо від «братніх народів» СРСР, стала поступово проявлятися головна відмінність національного характеру. Саме вона не вписувалася в «чуття єдиної родини» радянських люде. Українці глибинно тяжіють до демократії майданного типу. Активна частина суспільства – носій духу запорізької вольниці.

Українці швидко захоплюються новим гетьманом - Марчуком, Ющенком, Януковичем, Порошенком. Потім варто тим завести собі «межигір’я», почати ходити до вітру на золотий трон, скотитися в махровий авторитаризм– гетьмани отримують копняка під поперек. Хтось на виборах, як Ющенко з Порошенком. Хтось у прямому розумінні, як Янукович.

Володимир Олександрович за роки президентства не втримався в ролі демократичного вчителя, велосипедиста Голобородька. Україна сьогодні – ерзац Північної Кореї – в тилу, та СРСР – на лінії бойового зіткнення. Стиль керування Зеленського –автократія однієї особи. З регентом Єрмаком на «підхваті».

Президент часто зневажливо ставиться до парламенту. Ревнує до ймовірних конкурентів. Поруч з ним немає жодної яскравої фігури хоча б з натяком на самостійність. Це дивно, бо часто війна стимулює появу в країні нових обличь, сильних постатей, яскравих лідерів. В Україні цього не сталося, бо актор, що грає роль Президента, не допускає конкуренції.

Важливо, що команда Зеленського не пропонує країні нових смислів.

Якою буде Україна після завершення війни? Які зміни вже на часі? Які реформи слід провести в середньостроковій перспективі? Якою має бути українська освіта, культура, наука? Яким має бути політичне майбутнє, якщо в НАТО та ЄС нас відверто водять за ніс?

Для розробки цих проблем не обов’язково бути інтелектуалом зі схильністю до повчань до «моєї нації». Варто зібрати команду професійних людей і працювати на стратегічну перспективу країни. Цим у нас займаються переважно такі як Арахамія та Мар’яна Безугла. Тому й результат символічний.

Прихід «Слуг народу» в 2019-му радикально оновив політичну мапу України. При цьому якість нової еліти була невисокою тоді, і такою ж залишилася зараз. Набутий елітою за ці роки досвід не призвів до її якісного зростання, а вивів українську корупцію на новий рівень. Не стільки за об’ємами, скільки за рівнем цинізму, тому що гроші значною мірою крадуться на крові.

У Зеленського немає ані власного бачення, як впоратися з цими та сотнею інших проблем. Немає людей, що могли б йому підказати напрямки. Україною при шостому Президенті керують люди, чий масштаб очевидно не відповідає рівню завдань, що постали перед країною.

Звісно, чинний президент готується до виборів і братиме в них участь. Рівень довіри до нього, попри все, є високим, і шанси на перемогу зберігаються. Однак, прийшовши до влади промінчиком надії на зміни в державі, Володимир Зеленський перетворився на того, на кого менше за все, ймовірно, хотів би бути – на гібрид Януковича та Порошенка. У цього гібрида є шанси на те, щоб обратися вдруге. Але країні він не дасть нічого, крім непотичного режиму, коли друзям – все, ворогам – закон. І продовження побудови владної вертикалі, заточеною на виконання забаганок однієї людини.

Віктор Борисов