Про враження від виступу Володимира Зеленського, який зранку 16 жовтня представив свій «план Перемоги» у Верховній Раді України.

Напевне, перегляду трансляції виступу глави держави й ознайомлення з текстом, викладеним на офіційному сайті президента (прочитати тут), - достатньо для формування більш-менш об’єктивного враження від документу.

Сам виступ можна оцінити на 10-ть по десятибальній шкалі. Зеленський перебував у своїй стихії. Інтонаційні паузи для аплодисментів, логічні наголоси на місцях, на які він прагнув акцентувати увагу, впевнена постава – це все те, чим Володимир Олександрович у вигідний бік відрізняється від переважної більшості світових лідерів.

Оприлюднення плану, як такого, не було. Це було озвучення декларації або ж -обнародування реферату, в той час, коли дисертація в повному обсязі відома обмеженому колу людей. Декларації безкомпромісної, в якій не містилося навіть натяку на якісь поступки агресору.

Слід віддати належне нардепам, членам Уряду й присутнім у залі. Така промова Зеленського не мала б належного ефекту, якби не була одностайно підтримана (аплодисментами, вставанням та овацією) політичною елітою країни. Попри те, що всередині вітчизняного політикуму ставлення до Зеленського різне, присутнім дістало мудрості підіграти промовцю.

Це був майстерно зіграний акт «ідеал політік». Націлений на те, щоб викликати роздратування у Путіна.

Ніякої демілітаризації та денацифікації. Ніякого зменшення чисельності ЗСУ та скорочення озброєнь. Ніяких «чотирьох нових суб’єктів росФедерації» та «російського» Криму.

Зеленський наголосив, що за умови втілення цього плану в життя (із трьома закритими додатками, які передані закордонним партнерам України) є реальний шанс завершити війну в 2025 році.

Читаємо 5 пунктів плану.

1. Запрошення України в НАТО.

Але, додамо від себе, таке запрошення мають одностайно зробити всі країни НАТО. 31 держава. За умови окупації 20 % території України. При фактично антиукраїнській позиції Угорщини та девіантній поведінці керівництва Словаччини. Наскільки реально це сьогодні, особливо в контексті ймовірної перемоги Трампа на листопадових виборах в США?

2. Незворотнє зміцнення української оборонної промисловості (ще раз для Путіна – ніякої демілітаризації України). Ключі для реалізації:

а) продовження операцій ЗСУ на ворожій території;

б)посилення позицій ЗСУ;

в)допомога союзників у комплектуванні військового резерву України (фінанси та надання озброєння);

г) виведення ППО України на якісно новий рівень (знову ж таки – коштом союзників);

д) інвестиції у виробництво українських ракет і дронів;

е) надання Україні супутникових та розвідувальних даних про дії агресора.

Від початку й до кінця кожен підпункт пункту №2 залежить від країн Заходу та їхнього бажання вкладати гроші в оборону України в не менших, ніж до цього, обсягах.

3. Розміщення на території України комплексного неядерного стратегічного пакету стримування. Достатнього для захисту України від будь-якої воєнної загрози з боку Росії.

Знову ж таки – м’яч на половині поля НАТО та ЄС. Хто саме з цих країн братиме на себе це завдання і скільки коштів слід вкласти в це амбітне завдання?

4. Пропозиція країнам НАТО та глобального Заходу взяти участь в розробці покладів критично важливих металів, вартістю в трильйони доларів США. Зокрема, урану, титану, літію, графіту, «які посилять у глобальній конкуренції або Росію та її союзників, або Україну та демократичний світ».

Не зовсім зрозуміло, як це відповідає статті 13 Конституції України: «Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу…»?

5. Пропозиція країнам НАТО в післявоєнному світі замінити окремі військові контингенти США, дислоковані в Європі, найбільш боєздатними частинами ЗСУ, що мають реальний бойовий досвід.

Безперечно, це несподівано, і зараз не зовсім зрозуміло – яким буде ставлення до такого проекту з боку США та ЄС.

З озвученого Президентом Зеленським залишається незрозумілим: чи залишається вихід України на кордони 1991 року кінцевою метою війни? Чи існують інші варіанти, за яких Україна буде згодна піти на припинення вогню?

Для урівноваження «ідеал політик» від Президента України, плану, який в повному обсязі відкине РФ, повинен бути якийсь представник «реал політик». Камала Гаріс (або Трамп), Шольц, Макрон, Сі Цзіньпін? Ці світові лідери з високою долею ймовірністю будуть підштовхувати і Україну, і Росію до плану «мир в обмін на території». Вірніше навіть не так – припинення вогню в обмін на території.

І проблема тут не в безкомпромісній позиції України. Переконати тих, хто на 90 %, фінансово та мілітарно, є залежним від тебе, не так-то й важко.

Проблема в ірраціональній впертості Росії, для якої навіть такий план є репутаційною та політичною поразкою.

Питань значно більше, ніж відповідей. Після блискучої промови Зеленського в парламенті ясніше не стало.

Віктор Борисов