Мене погрожують вбити мої командири...
Ми зустрілися сьогодні в кав’ярні в центрі Черкас. Мій візаві днями залишив свою військову частину. Каже, що через загрозу його життю. Не від руки ворога, а від своїх.
Подаю нашу денну розмову майже без правок. Називаю прізвище та ім’я військового, його частину. Прізвища командирів, географічні назви та прив’язки не вказую. Висновків не роблю. МОУ, сподіваюсь, проведе об’єктивне розслідування всіх обставин цієї історії.
- Представьтесь, будь-ласка…
- Рядовий Пилипенко Микола Юрійович. За фахом – водій БТР.
- Яка військова частина?
- А 2582. Третій батальйон, 82-га бригада, 11 рота.
- Чому ви зараз у Черкасах?
- Я втік. Мене погрожують вбити. Погрожували мої командири. Особливо погрожував головний сержант нашого батальйону з позивним «Псих». Він пообіцяв закинути мене в «яму». Потім – представити мене, як такого, що вдався до СЗЧ (самовільне залишення частини). А після цього видати мене як «500»-го. Тобто, як зниклого безвісти. Це дуже просто в них робиться…
- В якому районі перебуває ваша частина?
- N-ка область.
- Яка причина конфлікту між вами та командирами?
- Все через протиправні дії з боку керівництва. Перше – це непідготовлених бійців кидають на штурм. Друге – людей поза штатом тримають на поселенні в посадках і використовують як дійні корови і безкоштовну робочу силу. Це люди, які після поранень, живуть у наметах, в сирості, і займаються роботою, яку вони не повинні робити. Копають бліндажі, пиляють дрова…17 жовтня я травмувався. Травма належним чином зафіксована медиками. Замість того, щоб перевести мене в місто Y, де розквартировані наші бійці, що відпочивають від бойових дій, мене продовжували тримати в посадці. З недіючою рукою ходив у наряди. Я намагався бути корисним, щоб не обтяжувати побратимів.
Найголовніше: щомісяця командування змушувало нас віддавати частину свого заробітку. У жовтні мені була нарахована грошова винагорода – 100 тис. грн. Добровільно-примусово я був змушений 50 тис. грн. віддати…
- 100 тисяч гривень – це розмір заробітної плати тим бійцям, які беруть участь у бойових діях?
- Все залежить від того, які ти виконуєщ бойові завдання. Я – водій БТР. Але в «штатці» записаний «старшим стрільцем». Чому за документами я старший стрілець, а не водій? Командири пояснювали: для внесення правок треба заповнювати багато паперів. Тому по факту будеш водій, але в «штатці» - старший стрілець. Водії не беруть безпосередньої участі в бойових зіткненнях. Наше завдання – виїхати на точку очікування, де спішується десант. І вже після висадки десантники починали штурмові дії. На такій техніці дуже важко підходити безпосередньо на бойові позиції. Її з високою долею ймовірності буде підбито. Тому у нас часто десант підвозять на передок на мотоциклах та «пікапах». І пішки по 3-4 кілометри хлопці добираються на штурмову позицію. Моя думка: те, що нам (водіям, навідникам) нараховують по 100 тисяч гривень – це несправедливо. Безпосередньої участі у бойових зіткненнях ми не беремо. І половину з цих 100 тисяч гривень ми повинні віддавати.
- А як це робиться технічно?
- Дуже просто. Відкривається рахунок в якомусь банку. Нам дають номер картки і туди ми маємо перерахувати гроші. У мене є листування за жовтень з людиною, яка мені пояснювала – на яку картку і скільки маю перерахувати грошей. Якщо провести розслідування, то з моєї роти на цю картку буде далеко не один грошовий перерахунок. Хтось перераховує 5-ть тисяч гривень. Хто 10-ть, 20-ть, 40-к або 50-т тисяч. Маю на руках «штатку», де рукою ротного навпроти кожного прізвища фломастером вказано – скільки грошей кожен має перераховувати. Щомісяця командири подають списки щодо розміру грошової винагороди кожному. Нам, тим хто не брав безпосередньої участі в бойових діях, щомісяця раніше виплачували по 30 тис. грн.
- Тобто, кожен ваш бойовий побратим щомісяця віддає частину своєї грошової винагороди командирам?
- Так. Але «штурмовики», які безпосередньо воюють на передовій – вони скидають на окрему картку по 3-5 тисяч гривень. Це у нас називають – в ротну касу.
- Чому ви залишили місце розташування своєї військової частини?
- Напередодні я зателефонував на «гарячу лінію» - в правозахисний центр «Принцип». Їхні координати знайшов в Інтернеті. Розповів про те, що відбувається в нашій частині з цією «ротною касою». Коли керівництво про це дізналося, то мене просто хотіли вбити…Я розповів не лише про гроші. Про багато інших порушень теж. Наприклад, до нас з іншої роти перевели хлопця з поламаними ребрами. За яких обставин його травмували – не знаю. Але він в туалет кров’ю ходив. Йому вже на другий день дали броню, зброю і сказали йти на передок, нести їжу побратимам. Зі зламаними ребрами. Йому пощастило. Поруч впав снаряд, осколком його було поранено. Не було б цього «щасливого випадку», він би загинув. Дуже часто у нас бійці «падають з БТР» та ламають…щелепи. Ламають кінцівки. Це такий спосіб упокорення незгодних. І все списується на «нещасні випадки». Фактично всі ми – раби.
- По факту те, що ти залишив свою військову частину – дезертирство?
- Якби я не залишив свою частину, мене б убили. Після дзвінка на «гарячу лінію» їхні представники зв’язалися з моїми командирами. Мене викликали. На моїх очах порвали «штатку», де було написано – скільки грошей кожен з нас мав перерахувати. Швидко підготували наказ про моє переведення в іншу бригаду. Здав форму, зброю…У цей же час телефонує «Псих», погрожує: згадуй, все що ти там на гарячій лінії розповідав», бо їде комісія розбиратися. Сказав, що зараз прийде і мене оформлять «в яму». Вб’ють, тобто…
- Що ви зараз плануєте робити?
- Я хочу служити. Хочу захищати Україну. Але в своїй військовій частині я не зможу цього зробити…
Розмову вів Віктор Борисов
Подаю нашу денну розмову майже без правок. Називаю прізвище та ім’я військового, його частину. Прізвища командирів, географічні назви та прив’язки не вказую. Висновків не роблю. МОУ, сподіваюсь, проведе об’єктивне розслідування всіх обставин цієї історії.
- Представьтесь, будь-ласка…
- Рядовий Пилипенко Микола Юрійович. За фахом – водій БТР.
- Яка військова частина?
- А 2582. Третій батальйон, 82-га бригада, 11 рота.
- Чому ви зараз у Черкасах?
- Я втік. Мене погрожують вбити. Погрожували мої командири. Особливо погрожував головний сержант нашого батальйону з позивним «Псих». Він пообіцяв закинути мене в «яму». Потім – представити мене, як такого, що вдався до СЗЧ (самовільне залишення частини). А після цього видати мене як «500»-го. Тобто, як зниклого безвісти. Це дуже просто в них робиться…
- В якому районі перебуває ваша частина?
- N-ка область.
- Яка причина конфлікту між вами та командирами?
- Все через протиправні дії з боку керівництва. Перше – це непідготовлених бійців кидають на штурм. Друге – людей поза штатом тримають на поселенні в посадках і використовують як дійні корови і безкоштовну робочу силу. Це люди, які після поранень, живуть у наметах, в сирості, і займаються роботою, яку вони не повинні робити. Копають бліндажі, пиляють дрова…17 жовтня я травмувався. Травма належним чином зафіксована медиками. Замість того, щоб перевести мене в місто Y, де розквартировані наші бійці, що відпочивають від бойових дій, мене продовжували тримати в посадці. З недіючою рукою ходив у наряди. Я намагався бути корисним, щоб не обтяжувати побратимів.
Найголовніше: щомісяця командування змушувало нас віддавати частину свого заробітку. У жовтні мені була нарахована грошова винагорода – 100 тис. грн. Добровільно-примусово я був змушений 50 тис. грн. віддати…
- 100 тисяч гривень – це розмір заробітної плати тим бійцям, які беруть участь у бойових діях?
- Все залежить від того, які ти виконуєщ бойові завдання. Я – водій БТР. Але в «штатці» записаний «старшим стрільцем». Чому за документами я старший стрілець, а не водій? Командири пояснювали: для внесення правок треба заповнювати багато паперів. Тому по факту будеш водій, але в «штатці» - старший стрілець. Водії не беруть безпосередньої участі в бойових зіткненнях. Наше завдання – виїхати на точку очікування, де спішується десант. І вже після висадки десантники починали штурмові дії. На такій техніці дуже важко підходити безпосередньо на бойові позиції. Її з високою долею ймовірності буде підбито. Тому у нас часто десант підвозять на передок на мотоциклах та «пікапах». І пішки по 3-4 кілометри хлопці добираються на штурмову позицію. Моя думка: те, що нам (водіям, навідникам) нараховують по 100 тисяч гривень – це несправедливо. Безпосередньої участі у бойових зіткненнях ми не беремо. І половину з цих 100 тисяч гривень ми повинні віддавати.
- А як це робиться технічно?
- Дуже просто. Відкривається рахунок в якомусь банку. Нам дають номер картки і туди ми маємо перерахувати гроші. У мене є листування за жовтень з людиною, яка мені пояснювала – на яку картку і скільки маю перерахувати грошей. Якщо провести розслідування, то з моєї роти на цю картку буде далеко не один грошовий перерахунок. Хтось перераховує 5-ть тисяч гривень. Хто 10-ть, 20-ть, 40-к або 50-т тисяч. Маю на руках «штатку», де рукою ротного навпроти кожного прізвища фломастером вказано – скільки грошей кожен має перераховувати. Щомісяця командири подають списки щодо розміру грошової винагороди кожному. Нам, тим хто не брав безпосередньої участі в бойових діях, щомісяця раніше виплачували по 30 тис. грн.
- Тобто, кожен ваш бойовий побратим щомісяця віддає частину своєї грошової винагороди командирам?
- Так. Але «штурмовики», які безпосередньо воюють на передовій – вони скидають на окрему картку по 3-5 тисяч гривень. Це у нас називають – в ротну касу.
- Чому ви залишили місце розташування своєї військової частини?
- Напередодні я зателефонував на «гарячу лінію» - в правозахисний центр «Принцип». Їхні координати знайшов в Інтернеті. Розповів про те, що відбувається в нашій частині з цією «ротною касою». Коли керівництво про це дізналося, то мене просто хотіли вбити…Я розповів не лише про гроші. Про багато інших порушень теж. Наприклад, до нас з іншої роти перевели хлопця з поламаними ребрами. За яких обставин його травмували – не знаю. Але він в туалет кров’ю ходив. Йому вже на другий день дали броню, зброю і сказали йти на передок, нести їжу побратимам. Зі зламаними ребрами. Йому пощастило. Поруч впав снаряд, осколком його було поранено. Не було б цього «щасливого випадку», він би загинув. Дуже часто у нас бійці «падають з БТР» та ламають…щелепи. Ламають кінцівки. Це такий спосіб упокорення незгодних. І все списується на «нещасні випадки». Фактично всі ми – раби.
- По факту те, що ти залишив свою військову частину – дезертирство?
- Якби я не залишив свою частину, мене б убили. Після дзвінка на «гарячу лінію» їхні представники зв’язалися з моїми командирами. Мене викликали. На моїх очах порвали «штатку», де було написано – скільки грошей кожен з нас мав перерахувати. Швидко підготували наказ про моє переведення в іншу бригаду. Здав форму, зброю…У цей же час телефонує «Псих», погрожує: згадуй, все що ти там на гарячій лінії розповідав», бо їде комісія розбиратися. Сказав, що зараз прийде і мене оформлять «в яму». Вб’ють, тобто…
- Що ви зараз плануєте робити?
- Я хочу служити. Хочу захищати Україну. Але в своїй військовій частині я не зможу цього зробити…
Розмову вів Віктор Борисов
07.11.2023 19:05
Якщо знайшли помилку - повідомте нам, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter