...сьогодні - рівно три місяці, як смерть стала за спиною у кожного з нас. Вона може застати зненацька кожного. На тонкій волосині -життя кожного військового на фронті. І будь-яка секунда може стати останньою для будь-якого цивільного. У будь-якому населеному пункті України. Життя змінилося незворотньо...

Ми швидко навчилися жити зі смертю за спиною. Не те, щоб змирилися. Ні. Психологічно пристосувалися до того, як щодня гинуть люди. Найдостойніші - на нульовій лінії. Невинні - в руїнах та згарищах, від ракет та бомб. Ми щодня ховаємо загиблих. Багатьох з нас від горя не бере не те що горілка - медичний спирт.
Рвемо серце за рідних, що не поруч. Тих, хто на фронті. Тих, хто за кордоном. Тих, хто на окупованих Херсонщині, Донеччині, Луганщині, Харківщині та на Запоріжжі. Тих, хто щохвилини живе під вій повітряної тривоги та розриви снарядів у зруйнованих оселях на лініях зіткнення.

Ми щодня намагаємося відповісти дітям на питання, чути які, як опускати руки в окроп.

А я не загину від бомби? А чому не телефонує тато? Чи поїдемо ми на море? А чому дорослі зараз постійно плачуть? За що путін вбиває Україну?

Останнє питання - зовсім доросле. Жахливу війну розв'язала людина, що однією ногою вже в могилі. Можна було б, якщо віруючий, зосередитися на спасінні душі. Якщо не віруючий - зробити свою країну бодай трішки заможнішою.

Але він переконав 140-мільйонну країну, що нема для неї важливішої справи, ніж "ловити покемонів" в Україні.

Хворий одинак тримає в заручниках не лише Україну та росію. Всю планету. У 1985 році Маргарет Тетчер, приїхавши в СРСР, вперше з'явилася на центральному телебаченні. І провела майстер-клас в прямому ефірі для трьох радянських політоглядачів. Переконувала, що ядерна зброя - найкращий засіб стримування. Адже всі знають - її застосування призведе до знищення всього живого. Тому ядерна зброя - запорука миру.

Баронесса Тетчер не дожила до часів, коли на чолі імперії Зла з'явився не вайлуватий Брежнєв чи балакучий Горбі. З'явилася людина, для якої ядерна зброя - не недоторканий запас, а робочий інструмент. Яка точно усвідомлює, що разом з ним у небуття може піти й планета Земля...Той, хто живе в скляному будинку, не жбурляється камінням? Жбурляється, ще й як.

Три місяці без миру не зробили щасливими жодного з нас. І - жодного з них.

Як пережити жах ззовні і зсередини? Так, це не просто. Але треба згадати, що ця війна - не перша, і не остання в історії. Що після війни повертається мир.
Що оперетковий лиходій, який приніс нам війну, приречений на поразку. Що після війни Україна відбудується. Не так швидко, як нам би хотілося, але - ми житимемо вже в іншій, сучаснішій, найкращій у світі країні.

Якось так...

Геннадій Саприкін