30 років на шляху до свободи

30 років на шляху до свободи30 років тому відбувся всеукраїнський референдум, під час якого більшість жителів Української радянської соціалістичної республіки підтримали проголошення незалежності України. Якщо бути точним, то участь у референдумі 1 грудня 1991 року взяли 84,18 % жителів УРСР. На запитання «Чи підтверджуєте ви акт проголошення незалежності України?» ствердно відповіли 90,32 % тих, хто взяв участь у референдумі.

Після волевиявлення українців 1 грудня 1991 року СРСР перестав існувати…

Ніяких ілюзій щодо цих цифр бути не повинно. За вісім з половиною місяців до цього, 17 березня 1991 року, під час всесоюзного референдуму 70,2 % громадян УРСР підтримали збереження Радянського союзу, як «оновленої Федерації рівноправних суверенних республік».

Злам у свідомості українців (перш за все, у керівництва Компартії України) стався після подій у Москві 19-21 серпня – ГКЧП. Керівництво української компартії під час тих трьох серпневих днів показало себе достоту боягузливим, що після провалу путчу всерйоз побоювалося гніву президента Росії Єльцина. Знайомство з колишнім першим секретарем Свердловського обкому КПРС у всієї компартійної української верхівки було персональним. Ілюзій щодо його удаваної «демократичності» ніхто не мав. Переконати більшість українців змінити свою думку, маючу одноосібний доступ до телебачення та радіо, було справою техніки…

Тоді в 1991 році переважна більшість українських регіонів, за виключенням Києва та трьох західних областей – Львівської, Івано-Франківської та Волинської – були тихими та лояльними до комуністичної (та й взагалі) – до будь-якої влади.

За 30 років життя в кожному регіоні Україні змінилося радикально. Розрив з СРСР, ринкова економіка, відкриті кордони, Інтернет та інноваційні технології змінили наше життя відносно стрімко і хочеться вірити – незворотньо.

Російсько-українська війна, що триває з лютого 2014 року, несподівано для багатьох у світі довела, що в Україні вже сформувалася політична нація.
Але найважливішим, напевне, став ментальний розрив з СРСР.

У повсякденному житті кожного з нас приватне життя – важливіше за життя колективу, і ширше – за суспільне життя. Громадян тієї держави виховували в колективі, «прорабатували» в колективі. Колектив сував носа в усі шпарини персонального життя кожного свого члена, і не було більшого нещастя, як бути відлученим від колективу.

Набуття приватності для життя кожного українця, недоторканість приватності – крок воістину революційний.

Чимдалі більше українців користуються правом на приватну ініціативу. У радянські часи – річ абсолютно неможлива, бо бажання індивідууму було ніщо порівняно з бажанням мас. А масам КПРС завжди підказувала, чого вони хочуть, особливо не про що не питаючи.

Українець може відкрити бізнес, поїхати навчатися або працювати за кордон, жити за кордоном, змінити фах тощо. І ці можливості залежить від бажання кожного. Написати, що держава Україна сприяє ініціативам українців, - було б перебільшенням. Але добре, що особливо й не заважає.

Сьогодні в Україні можна жити в злагоді з державою і … не перетинатися з нею. Уявити подібне в СРСР було неможливо. Сотні тисяч, а то й мільйони українців заробляють на життя без найменшої допомоги держави. І державному апарату, апарату насильства держави, за великим рахунком, - байдуже, хто ти – націоналіст, монархіст чи традиціоналіст. Зовнішньої лояльності до державних інституцій досить, щоб держава не чіпала тебе взагалі.

Кожен українець сьогодні отримав можливість бути самим собою. Не таким, як усі. Проявляти свою інакшість в усьому – в поведінці, звичках, одязі, в манері спілкування, сексі. Бути собою і не соромитися себе через диктат партії, ідеології або традицій – елемент реальної свободи.

В сьогоднішній Україні, порівняно з Україною радянською, не стало менше проблем. Навпаки – їх стало більше. Але їхня якість змінилася.

Одна річ – як знайти можливість стати в чергу на авто (при цьому доволі посередньої якості) і за 5-7 років дочекатися свого автомобіля. І зовсім інше – по мутних схемах придбати собі за «смішні» гроші «євробляху. Або купити на аукціоні в США побитий автомобіль, і через три місяці їздити по рівнесеньким трасам «Великого будівництва» на своїй «американській мрії».

В СРСР щасливим був той, хто по блату «відривав путівку» у відомчий санаторій в Гурзуф або Трускавець. І отримував задоволення від ненав’язливого радянського сервісу. Ми ж зараз через смартфон перебираємо – скільки «зірок» і на якому морі можемо собі дозволити вже за пару тижнів. Без черг, нервів і приниження.

Україна сьогодні не є супердержавою. Україна 8 рік воює. Частина території окупована. Соціальний захист людей – умовний. Медицина відстає від європейської та заокеанської. Немає більшого сорому для кожного з нас, ніж дивитися в очі стареньким – нужденним, одиноким, які вже давно ні на що не сподіваються.

30 років – це достатньо, щоб вийти з СРСР. Але дуже мало, щоб створити країну - для людей. Ми все ще на початку шляху. Але це правильний шлях…

Віктор Борисов

Провінція
01.12.2021 17:15
Якщо знайшли помилку - повідомте нам, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter