Шановні користувачі!
Як ви вже помітили - зовнішній вигляд сайту змінено,
у зв'язку з цим всі читачі, які бажають коментувати матеріали сайту повинні
пройти повторну реєстрацію!
30 листопада черкаський ЛНЗ завершив перше коло в УПЛ домашньою поразкою від рівненського «Вереса» 1:2.
Гра була з тих, про які кажуть приблизно так: слухати, як головні тренери розповідають після матчу про власні тактичні задуми, було цікавіше, ніж спостерігати, як команди втілювали ці задуми на полі.
Командна гра у черкаських футболістів не проглядається. Грають без воріт, зосереджуючись на контролі м’яча, що в них виходить на кволу «трієчку». Багато невимушених помилок, неточних передач. Обігрувати один в один ніхто навіть не береться, бо все одно не вийде через не обтяжений зайвим технічний арсенал. Здається, єдиним оптимістом лишається головний тренер черкащан Андрес Карраско, який продовжує повторювати, що команда рухається в правильному напрямку. Після 15 матчів – 5 перемог, 7 поразок, 3 нічиї. 9 місце в турнірній таблиці…
Можна було б посипати голову чимось дрібним і лаяти всіх – футболістів, погоду, тренерів та підозріло круглий м’яч. Але здається, що упускається нюанс, про який не одразу й здогадаєшся. А він в Україні на кінець 2024 року – найголовніший.
Відомо, що в українському футболі проблема з українськими футболістами. Навчених азам гри гравців чимало. Талановитих – катма, висококласних – кілька десятків. До того ж висококласним треба платити високу зарплату.
ЛНЗ перед початком сезону зробив стратегічний вибір: робимо ставку на добротних іноземних гравців, запрошуємо тренера з Європи і будуємо команду з новою, не українською філософією гри.
Тільки от, навіть якщо б черкаська команда зуміла підписати Мессі та Роналду, результат би не дуже відрізнявся від того, який є зараз. Чому? А ось чому. Зараз у складі ЛНЗ – 13 легіонерів. Приїхати грати в країну, де третій рік триває повномасштабна війна, кожен іноземець погодиться в тому випадку, коли в Україні він отримуватиме більше, ніж йому пропонують у країні перебування.
Далі – суцільна психологія та …політика.
Футбол – куражна та емоційно залежна гра. Навіть талановитому гравцеві потрібна підтримка трибун, підбадьорливі вигуки вболівальників, захват преси, увага гарних дівчат, компліменти з боку журналістів та фахівців.
В УПЛ з міркувань безпеки ігри проходять при порожніх трибунах. Отже, відсутнє те, заради чого футболісти взагалі виходять на поле – емоційний контакт з уболівальниками. Якщо ви граєте не для людей, то – то доводиться просто відпрацьовувати контракт. Звісно, старатися, але – без натхнення.
При цьому перспектив у кожного гравця – мало. Рівень чемпіонату невисокий, рости просто немає куди, бо навіщо? Який скаут з Європи займатиметься тим, що переглядатиме матчі УПЛ, в яких мало думки, обмежена майстерність та відверта нудьга?
І ще: за тисячу днів війни українці звикли до щоденних повітряних тривог. Всі ми стали фаталістами. А футболіст, що приїхав зі спокійної Албанії, заможного Люксембургу чи веселого Кабо-Верде, читаючи зранку, що ППО збила в небі над Черкащиною 17 БпЛА…Цей футболіст щодня запитує в себе, чи варті ті гроші, які він отримує за контрактом, того, що кожної миті йому на голову можуть впасти уламки російської ракети? На додачу – мовний бар’єр, відсутність звичного кола спілкування, незрозумілі перспективи.
Ставка на іноземних футболістів та європейського тренера могла б спрацювати в мирному житті. Але виявилося, що під щоденне завивання сирен вона не спрацьовує.
Тому слід бути об’єктивним: в сьогоднішніх умовах піаніст грає так, як може. І ніхто з уболівальників чи фахівців не повинен дорікатити гравцям. Слід дякувати легіонерам та нашим, що вони тут, що виходять на поле, що намагаються грати.
І за те, що в Україні футбол, попри страшний час, нехай і в такому опецькуватому вигляді, залишається однією зі складових нормального життя.
Сергій Цюрюпа
01.12.2024 16:40
Якщо знайшли помилку - повідомте нам, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter