Черкаський ЛНЗ завершив другий для себе сезон в українській Прем’єр-лізі на 12-му місці. В останньому турі 25 травня команда зіграла внічию 1:1 з рівненським «Вересом». Сьогодні ж пообіді стало відомо, що клуб припинив співпрацю з головним тренером Романом Григорчуком «за згодою сторін». В останніх шести матчах під керівництвом Григорчука черкаська команда здобула шість нічиїх…

За гамбургським рахунком, черкаська команда за підсумками сезону заслужила три цеберка огульної критики. Проте, пускаючи її бік кожен спис, слід добре розуміти, що в сьогоднішніх умовах місцеві вболівальники та журналісти мають небагато прав на критику.

Команду самотужки утримує власник. В Україні і в мирний час заробляти на футболі було проблематично. Під час війни, при пустих трибунах, - й поготів. І за великим рахунком, слід просто зняти кашкета перед тими, хто вкладає кошти в черкаський футбол.

Два сезони ми мали можливість, хоча й в обмеженому варіанті, на власні очі бачити київське «Динамо», Шахтар та решту провідних клубів країни. Попереду третій сезон. І саме зараз час підказати власникам ЛНЗ, менеджменту клубу та футболістам те, що добре видно зі сторони.

За два сезони в прем’єр-лізі ЛНЗ помітно деградував. Торік багато що можна було списати на бачення гри головного тренера Олега Дулуба («автобус» у захисті, флангові контратаки й закидання м’яча в карний майданчик на «авось»). А от в яку гру грали (правильніше – мучилися) в цьому сезоні черкаські футболісти під орудою іспанця Андреса Карраско (перше коло) та українця Романа Григорчука (друге коло) – геть незрозуміло.

У другому колі, нехай і в обмеженій кількості, вболівальників почали пускати на трибуни. Але гра ЛНЗ з будь-яким суперником триває переважно в тиші. Так, у Черкас немає традицій великого футболу, відсутня культура вболівання…

…Чому ми волаємо, коли на наших очах священнодіють на зеленій галявині Ламін Ямаль, Кіліан Мбаппе та Хвіча Кварацхелія? У такі миті вболівальники підсвідомо ототожнюють себе з улюбленими гравцями. Це не Мбаппе фінтить, це я ! То не Ямаль поклав м’яч у дальню дев’ятку, це я зробив…

Попри те, що в останні 2 сезони черкаський клуб підписав чимало справді добротних та якісних футболістів (Тілль, Яшарі, Ейнел, Ассінор, Нонікашвілі, Момо, Ассінор, Авагімян), жоден з них не демонструє ні класу, ні пристрасті. З жодним гравцем черкаської команди навіть фанати не зможуть відчути спорідненісті, як би того не бажали. Можна пробачати і забути неточний пас, зіпсований гольовий момент, дошкульну поразку. Аде як зрозуміти небажання гравців – грати у футбол, а не відбувати номер?

Відверто незрозуміло, у що грає ЛНЗ? Неможливо перемагати суперника, коли за матч гравці не б’ють по воротах суперника. Не ризикують, йдучи в обіграш. Не здатні зробити бодай 5-6 передач на хід, які хоча б умовно можна було вважати атакувальною комбінацією.

Черкаські футболісти впевнено тримають м’яч на третині поля, що ближче до їхніх воріт. Залюбки підключають до гри свого голкіпера. І це – все!?

І при Дулубі, і при Карраско, і особливо – при Григорчуку – гравці панічно боялися брати на себе ініціативу.

Футболістам було нецікаво грати без воріт суперника. А глядачам –несила стежити за їхніми муками що на стадіоні, що по ТВ.

Минулого сезону ще була універсальні «відмазка» - поле на «Черкаси-Арені» - в жахливому стані. Перед початком цього чемпіонату власники зробили для ЛНЗ ідеально рівну галявину. Але нашим «танцюристам» й ідеально рівне поле – теж ворог. Бо на ньому, як на рентгені, добре видно, що команда не здатна ні до комбінаційного, ні до контратакувального футболу. Навіть «бій-біжи» - це не про Черкаси. Наш футбол, то «трах, бабах, знову не туди…».

Писати щось про малюнок гри, про зміни тактик під час одного матчу, про стратегічні завдання на сезон і тактичні – на конкретну гру, - нічого. ЛНЗ, маючи в обоймі мінімум 15-ть добротних українських та іноземних футболістів, грає в незрозуміло яку гру, незрозуміло з якою метою перекатуючи м’ячик біля своїх воріт.
Те, що ми бачили у виконанні ЛНЗ в сезоні 2024-2025 – це глухий кут. Без надії бодай на футбольний «авось»…

За якістю та глибиною складу черкаська команда вже цього сезону могла бути в зоні єврокубків. Але обрала шлях штампування беззмістовних нульових «нічійок».
Брати на себе нахабство давати якісь поради – то дурня. Все, що робиться в клубі поза футбольного поля – власна футбольна школа, громадська активність, благодійництво – все правильно й слушно.

Справа за останнім: усвідомити, що з такою грою майбутнього у команди немає, переспати з цією думкою, а, прокинувшись, - почати працювати над помилками…

Момо Бессаленко