Шановні користувачі!
Як ви вже помітили - зовнішній вигляд сайту змінено,
у зв'язку з цим всі читачі, які бажають коментувати матеріали сайту повинні
пройти повторну реєстрацію!
…Спробую на пальцях роз’яснити, чому рішення черкаського гімнаста Іллі Ковтуна та його тренера прийняти громадянство Хорватії – правильне для нього, а для України – корисне.
Давньогрецький філософ Епікур навчав, що людські потреби для пристойного життя умовно поділяються на три частини: 1) природні (базові) потреби, без яких неможливо обійтися (їжа, житло, одяг, друзі, свобода): 2) природні потреби, без яких можна обійтися. У перекладі на сучасну мову мається на увазі – ошатний дорогий будинок (квартира), делікатеси в холодильнику, машину, закордонні вояжі тощо; 3) не природні та не необхідні потреби (влада, великі статки, слава).
У випадку з уродженцем села Свидівок під Черкасами, кавалером ордену «За заслуги» 3-го ступеню, срібним призером Олімпіади, чемпіоном Європи та переможцем кубку світу маємо наочний приклад того, що Ілля Ковтун має славу, але не має можливості задовольнити базові потреби. А їх у нього відчутно більше, ніж у звичайної людини.
Мова про спеціальне харчування, значні кошти на тренування, збори, змагання в інших країнах. І чи не найважливіше –якісна медична допомога.
З інтерв’ю тренерки гімнаста (погугліть, не буду докладно переказувати) знаємо, що в останні роки Ковтуна переслідують серйозні травми. І гімнаст змушений був значну частину того, що заробляв на комерційних турнірах або ж отримував за перемоги на міжнародних змаганнях, вкладати в хірургічні операції - на зв’язках, колінах та ліктях. На додачу в Черкасах Ковтун не мав житла, проживаючи в будинку тренерки Ірини Горбачової.
А тепер згадаймо пісню у чудовому виконанні чинної жительки Ізраїлю Алли Борисівни Пугачової про «поживи в моїй шкірі, а потім вже вчи, як мені жити». Молода людина (по суті – ще дитина) поставлена перед вибором: або продовжувати приносити славу Україні, завойовуючи медалі та отримуючи ордена за заслуги, і при цьому за пару років - стати інвалідом. Бо твоїй країні ти потрібен кілька хвилин на рік. Щоб отримати колективний катарсис після перемоги під час звучання національного гімну на твою честь.
Або ж – пристати на пропозицію з Хорватії. Котра забезпечує тебе житлом, фінансує тренування, оплачує операції та реабілітацію. Ймовірно, дає гарантії на життя «після спорту».
Таких спортсменів, як Ковтун, в Україні мало. І те, що він за пару років вийшов на найвищий рівень, ставши символом нації, мало б автоматично призвести до того, що всі його базові потреби розв'язувалися автоматично.
Навіть за часів безнадійного «совка», в 70-ті роки минулого століття, головний тренер київського «Динамо» Валерій Лобановський сам їздив в ЦК КПУ «вибивати» для своїх гравців квартири та машини. Бо вимагати перемог на європейському рівні з гравців можна було тоді, коли всі побутові проблеми їх та їхніх родин переставали існувати.
Це абетка професійного спорту. Займаєшся боксом, спортивною гімнастикою, плаванням на рівні першого розряду – молодець! Виборюєш медалі чемпіонату світу чи Олімпійських ігор – ти гордість країни, національне надбання. Країна бере на себе питання твого достатку й комфорту, поки ти здобуваєш для неї славу. І закладає фундамент на подальше якісне життя після завершення спортивних виступів.
До речі, звернув увагу, що більшість критиків від’їзду Ковтуна та Горбачової, давно й успішно вирішили власні базові проблеми. І не лише базової. Переважно за рахунок своєї наближеності до бюджету. Пишаються Україною і закликають це робити інших. І при цьому вважатися національним надбанням ніяк не можуть…
Переїзд Ковтуна корисний і для нього, для його спортивного майбутнього, і для України, як держави. Висновки слід робити навіть після неприємних уроків.
Геннадій Саприкін
21.01.2025 18:00
Якщо знайшли помилку - повідомте нам, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter