Побажання безсмертя

Побажання безсмертя …одразу кілька моїх друзів по футбольному вболіванню після вчорашнього вильоту збірної України з ЄВРО-2024 сказали, що переживають внутрішнє спустошення. Гадаю, це – неправильно. По-перше, ставити свої життєві цикли в залежність від того, що симпатична тобі команда забила в прямокутник воріт на два м’ячі менше, ніж треба було – немудро. По-друге…

По-друге давайте об’єктивно прикинемо.

Хто з гравців збірної України здатен на дриблінгу пройти півполя? Колись це вмів Олександр Заваров, який «возив» не хлопаків безхребетних, а видатну збірну Франції з Платіні – на Парк де Пренс. У команді Реброва жоден «заваров» не валявся.

Хто з півзахисників може зробити передачу на 60-70 метрів, на хід форварду, на блюдці, щоб тому лишилося тільки ніжкою шаркнути по м’ячеві? Так колись Леонід Буряк знаходив ліву ударну Олега Блохіна.

Чи є гравці, які з 30 метрів можуть так «плюхнути» по воротях, щоб м’яч влетів у сітку разом з воротарем? Напевне, питання в тому, скільки гравців сьогоднішньої збірної ладні добити з 35-ти метрів до воріт.

Або де захисники, яких бояться не менше форвардів, як колись - Анатолія Дем’яненка.

Хто біжить, як Блохін?

Це не скавчання старого чобота: дивіться, які колись були аси! У кожного з вищезгаданих були свої недоліки, принизливі поразки та уїдливі «плюхи» від суперників. Але: один - біг, другий – обігрував, третій - бачив поле, четвертий – рвав світку на воротах ударами…І з цих якостей окремих виконавців можна було склеїти боєздатний колектив.

Ця ж збірна України – гарний підбір посередніх виконавців. Завдають удари по м’ячу, але ніхто не б’є. Можуть дати пас в ноги назад. Навчені тримати зонний захист та підтюпцем наближатися до воріт суперника – може відскок якийсь вдалий на ногу піймається…

Дехто з них в майбутньому може стати гравцем європейського рівня. Але поки - кожен матч кожен футболіст виконує певний набір тактико-технічних дій, страшенно боїться помилитися, а в післяматчових інтерв’ю щиро не розуміє: все ж робили, як слід. Збагнути не можу – чому з румунами 0:3?

Тому що це – пік можливостей цієї збірної України.

Тому що з усіх гравців один лише Роман Яремчук бігав по полю з очима з очманілими очима і ладен був траву зубами рвати. Майже як 39-річний «дідусь» Роналдо з Португалії. Той, що 6 золотих м’ячів і майже тисяча забитих м’ячів. Той, хто на зароблене на «голах та м’ячиках» може 3-4 рази купити й перепродати всю Португалію. Носиться по полю, психує, все щось там комусь доводить…

Шкода, що Україна мала одного Яремчука і 10 «роналдо»( так ці 10-ть про себе думали перед тим, як на побачення зі збірною Румунії виходити).
Сергій Ребров – вдумливий тренер. Недарма ще в молодості його відзначали через те, що системно займався радіоспортом. Тільки от намалювати схему гри, розібрати суперника по цеглинках – мало. Треба підібрати правильні слова і наприкінці «Яша, дай струну!»…Себто, таке сказати й такими народними словами, щоб наші талановиті мажори перетворилися на команду з 11 яремчуків…

…Тому не слід рвати собі серце. Той, хто пов’язав своє життя з українським футболом, має підстрахувати власні горизонти іншими, менш травматичними для нервів хоббі.

Нещодавно, вітаючи знайомого професора з ювілеєм (професор– затятий вболівальник), побажав йому не йти з планети, поки збірна України тричі не здобуде перемогу на чемпіонаті світу.

По факту – це побажання безсмертя.

Любіть український футбол попри все.

Віктор Борисов
27.06.2024 17:45
Якщо знайшли помилку - повідомте нам, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter