Для щастя Діогену треба небагато...

Для щастя Діогену треба небагато...У житті справжнього чоловіка незримо, але вагомо присутні десятки, сотні чоловіків, через яких не спиться вночі. Колись для мене це були брати Клички, що мали дурну звичку виходити на ринг переважно між 1-ї ночі та 5-ї ранку за Києвом. І постійно - футбольна збірна. У дитинстві – СРСР, з 1992-го – збірна України.

Сьогодні вночі знов крики, прокльони, «куди б’єш, йолопе», і ще кілька слів, які при дітях – не можна. Усе ж таки здолала Україна Ісландію 2:1. У червні-2024 ми гратимемо на Євро в Німеччині.

Цей склад збірної –неоднозначний, але гравці – найталановитіші в новітній українській історії. Найталановитіші, бо ще ніколи в нас не було такого півзахисту.

Судаков – це така суміш з ді Стефано та Платіні (якщо не задере носа, звісно). Окремі передачі – рівень Мессі.

Циганков – на жаль, «скляні ноги», але світла голова, техніка, поставлений прицільний удар.

Мудрик – такий собі Шибайголова, часто він та гра існують ніби паралельно, але – швидкість, дриблінг, нахабство та перспектива, яку видно неозброєним оком.

Ця трійця могла б без проблем протягти Україну влітку в півфінал. Тим більше що в «рамці» - основний воротар мадридського «Реалу» Лунін. Як він вчора щирою мадридською мовою «пихав» нашим захисникам, яких на 30-й хвилині пошив у дурні Гудмундссон! Рудий Конопля міг після такого запросто посивіти…

… Так от могли б, коли б не наш захист. Помилитися на рівному місці, «привезти» гол у власні ворота та запороти перспективну атаку може кожен. Черкащанин Миколенко – чіпкий та працьовитий, місцями нагадує героя Майн Ріда, котрий їздив на коні без голови. Забарний, Матвієнко – бува, що Лунін боявся «нєжданчікив» від своїх більше, ніж ударів від чужих.

Надійний воротар, валідольний захист й супер-півзахисники доповнюються добротними нападниками Довбиком та Яремчуком. «Стовпами», говорячи футбольною мовою. Однак «стовпами» рухливими, з інстинктом шуліки в карному майданчику суперників.

Ця збірна України потенційно здатна дійти до півфіналу або – вилетіти додому після групової стадії. Сергій Ребров варитиме наваристий борщ зі стрьомних, але доволі смачних інгредієнтів.

Удвічі приємніше, що вишенькою на нічному футбольному тортику став успіх альтер-его України на Кавказі – збірної Грузії. Вони теж на Євро-2024 після вимученої перемоги над греками в серії пенальті 4:2.

Тисячі очманілих від щастя грузинських вболівальників побігли обіймати своїх.
Для щастя Діогену треба небагато...

За збірну, яку уособлюють Кварацхелія та Мамардашвілі, в Україні точно вболіватимуть, як за своїх. Ну, майже…

Перемоги команд та спортсменів, за яких вболіваєш – цікава психічна аномалія. Багато приємних миттєвостей з життя минають, не залишаючи сліду. Але дотепер пам’ятаю, як стрибав до стелі, коли в 86-му Блохін забивав у фіналі Кубку Кубків мадридському «Атлетико». Ревів, коли в 1988-му в фіналі Євро збірну СРСР перемогли Гулліт та ван Бастен. Радів за Шевченка, який зі щасливими очима бігав по полю, щойно забивши переможний пенальті Буффону в Лізі Чемпіонів в 2003-му. І - не спав майже до ранку після вчорашніх голів Циганкова й Мудрика.

Чомусь для щастя буває цілком достатньо, коли в спортивних змаганнях перемагає команда мільйонерів або мільйонери-одинаків, з якими ти себе ототожнюєш. Чомусь власні персональні вдачі не призводять до такого емоційного вихлопу. Тому навіть Діоген – у діжці та лахмітті – якби вболівав за сучасний Манчестер Сіті – був би щасливий. Без мрій про маєток на Мальдівах на першій береговій лінії.

Життя незбагненне…

Сергій Цюрюпа
27.03.2024 17:30
Якщо знайшли помилку - повідомте нам, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter