Призначення мера міста Жмеринка Віктора Жеребнюка на посаду голови Деснянсько їрайдержадміністрації у Києві викликало свого часу резонанс не лише у пресі, а й розмови укулуарах столичної влади і чимало запитань у самих жмеринчан, на які й досі не отриманівідповіді.

І дійсно, Віктор Жеребнюк у листопаді 2010 року, за місяць після його обрання меромЖмеринки втретє, несподівано для всіх відмовляється від мерства і їде до Києва, депризначається на посаду голови одного з найбільших районів України. Цю тему обговорювалиу кабінетах і коридорах адмінбудівель усіх 10 районів Києва, висловлювали свої припущеннядепутати і відомі політологи. З того часу минуло 1,5 роки – пристрасті вщухли, показне інадумане розвіялося і назріла серйозна конструктивна розмова.

– Вікторе Миколайовичу, перше запитання, яке весь цей час турбувало і Вашихприхильників, і опонентів, хто і чому вирішив висунути Вашу кандидатуру на посадуголови одного з київських районів?

– Понад десяти років я, як мер Жмеринки, представляв інтереси нашого міста у Асоціаціїміст України. Там я і познайомився з Олександром Поповим, який на той час був меромКомсомольська (зараз він голова Київської міської державної адміністрації, – авт.). Потімми активно і досить результативно співпрацювали з Олександром Павловичем, коли тойпрацював у Міністерстві житлово-комунального господарства. Як мери своїх міст доволі частообговорювали спільні проблеми, радилися, ділилися своїми успіхами і перемогами. Мабуть, вінзробив певні висновки, і вирішив запропонувати мене на посаду голови Деснянського району.Я й сам не очікував такого повороту подій. Тому, коли втретє балотувався на мера Жмеринки, ідумати не думав, що практично за місяць опинюсь у Києві.

– Чому Вам запропонували саме Деснянський район у Києві? Відчувається певназакономірність: колись у Жмеринці Вам довелося фактично починати з “нуля”, щобпідняти міське господарство до відповідного рівня, і, наскільки я розумію, Троєщина (це іє фактично Деснянський район, – авт.) – теж не вражає високими досягненнями?

– Так, певна схожість простежується. Але Жмеринка за час мого мерства пройшла нелегкийшлях становлення і на сьогодні є розвинутим містом з чистими і освітленими вулицями,реконструйованими дорогами, відремонтованими подвір’ями, оновленими дитячими таспортивними майданчиками, сучасними парковками та зупинками. У місті за цей часвідремонтовано будівлю залізничного вокзалу, побудовано новий автовокзал, відремонтованоцентральний ринок та побудовано новий, впорядковано дорожній рух та мережу транспортнихперевезень, впроваджено чимало нових соціальних проектів, зведено нові храми. У містінарешті запанувала атмосфера стабільності, спокою і духовності. Чого зовсім не скажеш проТроєщину.

– Що Ви маєте на увазі?

– Коли я їхав працювати до Києва, то думав, що “їду з сільської школи до університету”,а вийшло – навпаки. При моєму першому ознайомленні з обсягом роботи на Троєщинівідразу зрозумів, що усе необхідно знову починати спочатку, і тут я не вчитимуся працюватипо-новому, а ділитимуся своїм досвідом. Деснянський район виявився, з однієї сторони,найбільшим в Україні, а з іншої – найзапущенішим у Києві. Керівництво бачило мою роботу уЖмеринці – що вдалося зробити нашій команді з невеличкого містечка за незначний проміжокчасу. Тому саме мені і було поставлене завдання підняти рівень життя у Деснянському районі. Іте, що мені це під силу, свідчило тверде переконання в цьому Олександра Попова, який високооцінив мою роботу як управлінця у Жмеринці, і попросив допомогти йому тут у Києві.

– Минуло 1,5 роки. Чого вдалося досягти за цей час?

– Проміжок часу, як ви самі розумієте, невеликий, але певні зміни на краще є. Вперше заостанні 20 років нам вдалося розпочати роботу з реконструкції теплових мереж. Що б Вимогли зрозуміти масштабність і актуальність проблеми, наведу такий приклад – протягомминулорічного опалювального сезону на тепломережах 8 багатоквартирних будинків наТроєщині було зафіксовано 167 поривів, через що постійно доводилося відключати опалення ігарячу воду. Це не нормально. Спільно з “Київенерго” ми провели ряд конструктивних заходів,наслідком яких стала повна заміна 10 км теплотраси. І вже не лише зі скаргами телефонуютьмешканці на наші “гарячі лінії”, а з вдячністю за тепло у оселях взимку.

Деснянський район – найбільший не лише за площею, а, як Ви розумієте, і за кількістюнаселення (для порівняння – це більше, ніж населення всієї Вінницької області, – авт.),відповідно і підприємців, зареєстрованих у районі, чимало. Коли рік тому я дізнався про те,що підприємці о 4-й ранку займають чергу, щоб потрапити на прийом до фахівців з вирішеннятого чи іншого питання, зрозумів, що на часі вирішення і цієї проблеми. У квітні цього року мивідкрили Центр надання адміністративних послуг, який працює за принципом “єдиного вікна”.Відтепер час очікування у черзі скорочено максимум до 10 хвилин. Крім того, у Центрі можутьотримати послуги не лише підприємці, а й мешканці району, наприклад, щодо соціальнихвиплат, реєстрації місця проживання чи оформлення паспорта, консультації спеціалістів зрізних напрямків, послуги РАГСу та міграційної служби тощо.

Найважливішим питанням залишається і розвиток інфраструктури району. Ми відкрили за цейчас 6 амбулаторій сімейної медицини і встановили там необхідне обладнання. При визначеннімісця розташування закладів нами враховувався принцип “крокової досяжності”, що дозволилонаблизити і зробити більш комфортними медичні послуги для тисяч мешканців району, зоднієї сторони, а з іншої – розвантажити поліклінічні заклади та позбутися черг.

Ще одна проблема – недостатня кількість дошкільних закладів. Якщо шкіл у районі вистачає(навіть з запасом), то дитячих садочків – ні, особливо у мікрорайонах нової забудови. Намибуло реанімовано і завершено будівництво дитячого садка на 229 місць. Його будівництво булорозпочато ще у 2007 році, цей “початок” розтягнувся на довгих три роки: лише наприкінці 2010року ми заклали фундамент. Вже за рік новий триповерховий дитячий садочок з басейном,сучасними ігровими майданчиками та зимовим садом приймав своїх перших вихованців.

Сьогодні район може похвалитися і своєю розвиненою торговельною мережею. При цьомупитання належної організації роботи у закладах торгівлі, на ринках, а також забезпеченнянаселення якісною та доступною продукцією тримається на постійному контролі. Проведеноблагоустрій території навколо ринку “Троєщина”, ведеться боротьба зі стихійною торгівлею,демонтовано 219 незаконно встановлених МАФів. Для створення додаткових комфортних умовта зняття соціальної напруги через подорожчання деяких продовольчих товарів організованопроведення на центральних вулицях району щосуботи сільськогосподарських ярмарків.Хочу наголосити, що товари на цих ярмарках реалізуються за цінами на 10-15 % нижчими,ніж у роздрібній торговельній мережі та на ринках. 

Рік-півтора – зовсім небагато для того, щоб змінити те, що формувалося протягом двадцятип’яти років. Але сьогодні можна вже з впевненістю сказати, що процес розпочато, зрушено змісця і він набирає обертів.

– Що зі свого попереднього досвіду роботи, зокрема, мерства у Жмеринці, використалипри роботі у Києві?

– Напрацювань багато, чимало вже за ці півтора роки реалізовано. Наприклад, у Жмеринціми чи не першими в Україні провели величезну роботу по заміні звичайних електролампна енергозберігаючі у закладах освіти та на вулицях міста. З цієї ідеєю я виступив у Києві, і

був підтриманий керівництвом – наразі у столиці проводиться ряд заходів по впровадженнюенергозберігаючих технологій у закладах освіти, зокрема, це заміна ламп, електроплит тасистем опалення.

Як і у Жмеринці, активно розвиваємо мережу дитячих і спортивних майданчиків, адже чіткорозуміємо, що здоровий спосіб життя – для дітей та підлітків у наш час чи не найголовніше.Єдине і найбільше у Києві дитяче містечко з’явилося саме на Троєщині. Дитячий ігровиймайданчик “Деснянська казка” розташувався на площі у 420 кв. м. і нараховує 30 ігровихелементів та 3 ігрові комплекси.

Прийнято “на ура” деснянцями і нашу традицію проведення по завершенню навчальногороку Загальноміського балу випускників. Вже другий рік поспіль на головній площі районузбираються випускники усіх шкіл, яким у якості подарунка ми презентуємо величезний торт.Втім статус столиці, як ви розумієте, вимагає більшого. Цього року подарований для двох тисячвипускників торт став найбільшим в Україні – його довжина 15 метрів, а вага 1 тонна 100 кг.Запрошені нами представники Книги рекордів України прямо під час свята зафіксували цейрекорд.

– Тобто досвід, набутий у Жмеринці, Вам став у нагоді, і започатковані Вами методироботи та традиції не лише не забуті, а розвиваються і вдосконалюються за вимогою часута певних обставин?

– Мої земляки тричі обирали мене мером, виказуючи таким чином довіру і позитивну оцінкумені, моїй команді і тому, що ми робимо. Коли я у 27 років вперше став мером (на той часВіктор Жеребнюк був наймолодшим мером в Україні, – авт.), і осягнув увесь спектр проблемзсередини, спочатку думав, що поставлені мною перед собою завдання виконати неможливо.Адже пішов я у політику саме заради того, щоб навести порядок у рідному місті, зробитийого красивим, сучасним і заможним. Головним було підібрати у команду професійних,відповідальних, ініціативних, чесних і люблячих своє місто людей. Зізнаюся, що не всі нашінововведення і реформи були сприйняті відразу позитивно і спокійно, але потім був лишепозитивний резонанс. А після обрання мене мером вже втретє, я зайвий раз переконався управильності обраного мною шляху і стратегії управління містом.

– Як Ви сказали, Ваші земляки тричі обирали Вас мером. Чи не вважаєте, що своїмпереїздом до Києва Ви, м’яко кажучи, “підвели” жмеринчан, вони ж висловили Вамдовіру?

– Я так не вважаю, чому підвів? За два мої терміни перебування на посаді мера ми зробиличимало корисного для міста та розвитку територіальної громади, провели реформи у житлово-комунальній, містобудівній, соціально-економічній, культурній сферах та бізнес-середовищі.Я вдячний своїм землякам за довіру, яку вони мені висловили, обравши мене мером втретє.Навпаки, коли я склав свої повноваження мера, мої колеги благословили мене, наказавши непідвести їх тут, у Києві (посміхається, – авт.).

– Але чи не найголовніше запитання, яке турбує весь цей час Ваших земляків, чому Ви їхпокинули і поїхали до столиці, чому не залишилися?

– Я ні в якому разі не покидав своїх земляків. Я поїхав до Києва, щоб навпаки мати більшеможливостей допомагати своєму краю. Сьогодні я живу на два міста, щотижня приїжджаюдо Жмеринки – тут живуть моя родина, друзі, я ходжу по цим вулицям, спілкуюся з людьми.Я володію станом справ у місті та районі, вивчаю проблеми, шукаю шляхи їх вирішення, аможливості столиці допомагають мені вирішувати їх оперативніше і якісніше.

Якщо говорити серйозно, то посада голови Деснянського району – це не остання сходинка. 10років мерства у невеличкому містечку районного масштабу та спілкування зі своїми колегамиз інших регіонів України розкрили для мене ті аспекти управління містом, які приховані від

загалу, але є вкрай важливими, а у деяких випадках ключовими.

Ось такий приклад – щоб навести чистоту і порядок на вулицях Жмеринки, ми встановилижорсткий контроль за дотриманням правил благоустрою як з боку комунальних підприємств,так і зі сторони підприємців та населення. Втім, як би ми не старалися, результати булинезначними. Проаналізувавши ситуацію з фахівцями, ми дійшли висновку, що лише зміниу законодавстві дозволять нам отримати ті важелі впливу, які змінять ситуацію на краще.Нами було підготовлено необхідний пакет документів і ініційоване внесення змін до певнихзаконодавчих актів щодо підвищення розміру адміністративних штрафів до 1700 грн. Цедозволило нам позбутися у місті стихійних сміттєзвалищ, навести чистоту на вулицях ідотримуватися порядку постійно. Як наслідок, у 2010 році Жмеринка посіла перше місце уобласті з благоустрою та порядку.

До чого я веду? Практика формування парламенту лише за партійними списками за останні трикаденції виявила свою недосконалість. На сьогодні інтереси територіальних громад невеличкихміст та селищ фактично не представлені у Верховній Раді, де лобіюються інтереси лише певнихолігархічних кланів. Втім, Україна це не лише Київ та Київська область, навпаки – за їх межамивона тільки починається. Саме з таких регіональних містечок як Жмеринка і складається нашадержава. І чим заможніше житимуть люди тут, тим краще житиме вся Україна. Я знаю свійкрай, його проблеми, я тут виріс, знаю цих людей, чим вони живуть і “дихають”. І мені болитьїх доля та доля мого краю. Я, як ніхто, знаю, що інтереси регіональних містечок та їх мешканцівобов’язково мають бути представлені у найвищому законодавчому органі і саме тими людьми,які обізнані з місцевими особливостями життєдіяльності і захищатимуть інтереси громад, яксвої власні. Тільки так ми зможемо навести порядок у наших містах і селах.

– В чому полягає секрет Вашого успіху? Як хлопець зі звичайної сім’ї з провінційногомістечка зміг стати тричі мером, головою найбільшого району України – і на цьому, ярозумію, Ви не збираєтеся зупинятися?

– Треба любити справу, якою займаєшся, поважати людей, з якими живеш поруч, вмітицінувати добро, довіру, не треба втомлюватися самовдосконалюватися і рости. А головне –бути чесним, і в першу чергу, чесним с самим собою. Говорити правду, насправді, легко –легше, ніж брехати –важко казати правду собі. Я твердо вірю у те, що Україна стане заможною,самодостатньою і розвинутою. Тут живуть прекрасні і талановиті люди, красиві і щирі душею.І я не хочу стояти осторонь – я хочу бути учасником цього величного процесу становлення іоновлення моєї Батьківщини.

Розмову вела Наталя БУТНИК.