Синиця в руках

…зізнаюсь, що ще вчора вночі планував писати про відставку Михайла Федорова з посади міністра оборони України приблизно так:

а) Залужний був звільнений через ревнощі до його популярності з боку Президента;

б) Малюка прибрали через ревнощі, бо «Павутина» й взагалі – кремезний, високий й сильний;

в) Федорова теж прибирають через ревнощі Верховного, якому не подобається, що всі позитивні зміни на війні в останні пів року пов’язують з діями перспективного «соросьонка».

Ну а молодь з картонками в різних містах України на акціях, які проголошено увечері 15.07, а синхронно проведено зранку 16.07 – то вже було торік в історії з НАБУ та САП. Соросята своїх не кидають, Федоров – новий фаворит Заходу…

Традиційно Президент Зеленський резонансні звільнення найважливіших дійових осіб у своєму оточенні не пояснював. А оскільки спостереження за ним впродовж останніх 7 років привчили, що з можливих причин його кадрових рішень слід обрати найпростішу, і матимеш рацію відсотків так на дев'яносто – картина була ніби очевидна.

… Сьогодні усю цю конструкцію рішуче похитнув сам Федоров, провівши безпрецедентно відвертий брифінг перед журналістами. Брифінг, до речі, відбувся вже після того, як в Києві та інших містах на центральні площі виходили молоді люди з картонками на його захист.

Федоров повідомив, що Головком Олександр Сирський фактично висунув ультиматум : або - Федоров, або – він.

Пізніше Володимир Зеленський довершив «полотно», заявивши пресі, що конфлікт зайшов так далеко, що без його присутності Федоров та Сирський не сідають за один стіл…

Обираючи між синицею в руках та лелекою в хмарах, Президент обрав Сирського.

Це товариш Сталін міг переконати Жукова й Конева, котрі терпіти не могли одне одного, командувати сусідніми фронтами. Але наш «генераліссімус» з роллю модератора не впорався.

Федоров – це реальний план реформування ЗСУ прямо під час війни. Ставка на розвиток сучасних технологій та підтримка найкращих бойових підрозділів. «Закошмарювання» російських комунікацій БпЛА. І багато чого іншого. Але Федоров – не кадровий військовий. Стати на його сторону в конфлікті з Сирським – неможливо

Бо Сирський –не лише комплекс складних почуттів, яке викликають у багатьох ТЦК, Скеля. Не тільки неоднозначний імідж «м’ясника». Сирський починав в армії курсантом, і з кожною людиною в «пікселі» розмовляє однією мовою. Український Головком ніколи б не зумів домовитися з Ілоном Маском про вимкнення росіянам «Старлінку». Його цінність в тому, що він твердо стоїть на землі, тримаючи руку на «пульсі» війни в прямому сенсі.

Конфлікт між Федоровим та Сирським – системний, світоглядний. Це два світи: молодий айтішник та людина, яка виховувалася на зламі епох, як радянський офіцер.

Схоже, що ми сьогодні почули правду. Зеленський півроку тому висунув вдалу кандидатуру в крісло керівника Міноборони.  Він мав тримати баланс, повільно збільшуючи спектр можливостей Федорова, спираючись при цьому на досвід та укоріненість в армійських справах Сирського.

Президент не зміг стати «товаришем Сталіним» у ворожнечі наших «Жукова й Конева.

У результаті Україна програла не Федорова. Вона втрачає шанс поєднати дві моделі війни — технологічну й класичну.

Віктор Борисов