Хто сидить на "роздачі" "плівок Міндіча"?

Чергова порція «плівок Міндіча» оприлюднена 29 квітня «Українською правдою». Від аналогій з касетним скандалом імені майора Мельниченка – не обійтися. Важливий момент: в 2000-му році публікації записів з кабінету Леоніда Кучми передувала прес-конференція лідера СПУ Олександра Мороза. Завдяки цьому було зрозуміло походження компромату.

В учорашньому матеріалі УП "Тому що його друзі заробляють на війні". "Українська правда" публікує частину "плівок Міндіча" згадок про те, як потрапили плівки до журналістів немає.

Якщо в 2000-му Олександр Мороз пов’язав своє ім’я з компроматом на Президента Кучму, то зараз порційна видача «плівок Міндіча» невідомими особами – відвертий тиск на Президента Зеленського.

Усіх, хто стежить за українською політикою з 1991 року, «плівки Міндіча» шокувати не повинні.

В Україні зміна еліт – чи не найвище досягнення демократії. Замість націонал-комуністів Кравчука прийшли представники олігархату, виплеканого Кучмою. На місце вайлуватих націонал-патріотів Ющенка –всілися криміналізовані денді з Донбасу. Булаву з рук «бариги» Порошенка забрала команда неофітів коміка Зеленського.

Прізвища змінювалися. Зміст «кухонних розмов» перших, других і тридцять третіх осіб кожної української влади про одне – про бабло та про розбірки.

Чого очікувати від глави держави, який за 7 років недосконалу українську демократію перетворив на жорсткий авторитаризм? Не варто дивуватися, що політичне обличчя Зеленського зараз це – чимало від Порошенка, трохи від Ющенка, і доволі багато - від Януковича.

Володимир Зеленський міг би поставити собі безліч питань. Найголовніше з них - чому в його оточенні так багато пройдисвітів? І чому ці пройдисвіти на перших ролях в країні, яка п’ятий рік стримує російську агресію…

Важливіше при цьому інше. Зеленський точно не міг забути, про що теревенив з друзями в квартирі на Грушевського. І той, хто порціями «зливає» в пресу матеріали «міндічгейту» , - відкрито тримає національного лідера на гачку. Йому байдуже на «обліко моралє» Зеленського і друга Єрмака. Йому важливо вплинути на політику країни прямо зараз.

В Україні такого дозволити собі не може жоден інститут чи політик (навіть принципові НАБУ і САП). Залишаються США – через нашу залежність від американської допомоги, Ізраїль – саме там зализують рани Міндіч і Цукерман, і Росія – через зв’язки згаданого вже Міндіча з Андрієм Деркачем.

По Зеленському вдарили зранку 29 квітня 2026 року: коли ефективність ударів ЗСУ по паливно-енергетичному комплексу ворога на очах поглиблює внутрішньополітичну кризи на Росії. Коли Путін змушений принижуватися перед Трампом, клянчячи в нього перемир’я на 9 травня, щоб не тікати з Красної площі від українських БпЛА. Коли значна частина російської Z-спільноти публічно волає про неминучість економічної катастрофи та громадянської війни.

Погано, що Володимир Зеленський не коментує «плівки Міндіча». Це дає привід припустити, що: а) він достеменно знає, звідки в них ноги ростуть; б) торги з контролером «скриньки Пандори» тривають.

До репутаційних ризиків громадянина Зеленського та його друзів – байдуже. А от наскільки здатні ці репутаційні ризики вдарити по Україні в момент, коли ситуація в війні змінюється на нашу користь?

Від відповіді на це питання багато чого залежить.

Олександр Арабач